НАТХНЕННИЙ ЛЕСЕЮ. КЛИМЕНТ КВІТКА

Климент Квітка народився 4 лютого 1880 року

«Живе місто Київ» опублікувало текст «Натхненний Лесею. Климент Квітка». Текст — без авторства. Зараз можна натрапити на багато подібних творів, поширюваних у соцмережах. Як зачинатель квіткознавства, я викладаю цей текст з двох причин. Перша: основний масив інформації так чи інакше запозичений із моїх публікацій (траплялося, що деякі автори списували навіть мої помилки). Друга: нижче я прокоментую і спростую дурниці, невідомо де й узяті.

***

Маловідомий чоловік найвідомішої українки? Альфонс чи спонсор? Довгий час він мешкав в помпезному прибутковому будинку якраз навпроти Золотих воріт… але там нині немає про це і згадки. З нагоди дня народження відомого фольклориста Климента Квітки читайте наші 10 фактів, які зроблять WAM_WOW.

1. Климент Квітка народився в селі Хмелеві, проте виховувався у родині київських міщан Карпових. І жив, до речі, непогано. Із 7 років до нього приходили приватні вчителі музики. Матір бачив лише тоді, коли вона навідувалася вимагати грошей із погрозами забрати хлопчика від опікунів.

2. Квітка закінчує 5-ту київську гімназію із золотою медаллю. У гімназичні роки навчається й у Музичному училищі Київського відділення Російського музичного товариства по класу фортепіано. Уже в гімназії збирає народні пісні, з 1896 року співпрацює із журналом «Київська старовина». Продовжує здобувати освіту в Київському університеті Святого Володимира, де водночас був концертмейстером хору. 1902 року закінчує юридичний факультет Київського університету. Тоді ж готує і видає першу збірку записаних ним народних пісень.

3. Климент Квітка познайомився з Лесею Українкою на літературному вечорі в університеті. Знану поетку зацікавило захоплення юнака народною піснею. Вона запропонувала йому записувати пісні, які сама і виконувала.

4. Олена Пчілка виступала проти стосунків доньки із Климентом. Піклувалася про здоров’я доньки, тому думала, що юнак зазіхає лише на гроші й називала його жебраком. Фінансова скрута Пчілки та спільне горе – смерть Лесі – їх врешті помирило.

5. Леся жила з Климентом у громадянському шлюбі. Для тодішнього оточення та родини це було неприйнятно, тож пара одружилася. Вінчання відбулося у Вознесенській церкві на Деміївці, бо священник там був мовчазний.

6. Подружжя зреклося батьківських грошей. Разом вирушили до Ялти лікуватися, бо Квітка мав відкриту форму туберкульозу. Коли закінчувалися гроші, то користувалися послугами лихварів і продавали власні речі, Лесині прикраси.

7. За часів Української революції збирач фольклору став заступником генерального секретаря УЦР, а згодом і заступником міністра юстиції УНР. Стала в нагоді юридична освіта в університеті Святого Володимира.

8. Климент Квітка творив Українську академію наук разом із далеким родичем Лесі Українки, Володимира Короленка й Михайла Старицького – Володимиром Вернадським, з «плеядівцями» Данилом Заболотним, Оленою Пчілкою, цілим гроном родини Старицьких, близьким до «Плеяди» Агатангелом Кримським.

Квітка заснував кабінет музичної етнографії АН України, де пропрацював 10 років. Його висували на звання академіка, але він відмовлявся, бо академіками стали Затонський і Скрипник.

9. У 1933 році Квітку звільнили з роботи за політичними звинуваченнями й арештували. У камеру посадили донощика, аби слідкував. Він виявив, що етнограф дуже чекає на допити, щоби скоріше повернутися до роботи. І записує пісні від в’язнів.

10. У 65 років Квітка несподівано оженився з піаністкою Галиною Кащеєвою, молодшій від нього на 40 років. Вони прожили 8 щасливих років до смерті Квітки. Дружина померла у 42 роки, як і Леся Українка. Але від ангіни.

Климент Квітка – цілком самостійна історична постать, науковець всесвітнього рівня. Він писав посібники і праці. Збирав українські народні пісні, кількість яких налічує 6000, і близько сотні румунських, грецьких, російських, білоруських!

Ось така сьогоднішня історія про Климента Квітку. ЖИВЕ МІСТО.Київ полюбляє цікаві факти. А ви?

***

Отакий-от текст поширило «Живе місто Київ» цього року. А тепер дозвольте мені прокоментувати кожен із ключових фактів і довести, де там правда, а де вигадка. Прошу вірити мені як дослідникові, який працював виключно із першоджерелами, оскільки вторинних джерел (книжок, статей, спогадів та ін.) про К. Квітку тоді ще зовсім не було.

Отже, за десять років роботи над спадщиною Квітки я опрацював документи у понад двадцяти архівах, розшукав і опитав десятки осіб, які працювали з ним в ВУАН, були його студентами та аспірантами в Московській консерваторії або пересікалися з ним за інших обставин.

Головний масив архівної спадщини Квітки, який зберігається в архіві-музеї музичної культури імені Михайла Глинки в Москві я перебрав аркуш за аркушем і практично допоміг архівові-музеєві доупорядкувати. Цей заклад запрошував мене на роботу, але я відмовився від заманливої пропозиції, оскільки мене тягло до Києва.

Відтак приступаємо до критичного аналізу написаного про Квітку невідомим автором.

Передусім мене заскочило означення Квітки як маловідомого чоловіка найвідомішої українки. Це — безвідповідальне визначення й просто смішна фраза. Звичайно, у загальноосвітніх школах України Климента Квітку не вивчають так, як вивчають Лесю Українку. Його згадують як чоловіка поетеси.

Завдяки загальнообовʼязковій шкільній програмі Леся Українка і є найвідомішою українкою. В Україні та в діаспорі. За межами світового українства Леся відома вузькому колу тих, хто цікавиться українською чи — ширше — словʼянською культурою. Її імʼя ви не знайдете в у такому авторитетному виданні, як Британська енциклопедія, першої половини двадцятого століття.

Імʼя ж Климента Квітки у 1920-х роках можна було знайти в енциклопедіях більшості країн Європи. Музикознавець Володимир Гошовський на початку 1970-х років пояснить це тим, що Квітка на півстоліття випередив своїх зарубіжних колег застосуванням технолоґічних методів вивчення народної музики, до яких у Європі дійшли аж на переломі 1960-х — 1970-х років.

Отже, в етномузиколоґії Квітка був значно помітнішою фігурою у світовому масштабі, ніж Леся Українка в літературі.

Альфонсом також Квітка не був — це однозначно. Не той у нього був характер. А от Лесиним «спонсором» його назвати можна. Від часу, як вони почали спільне життя, Леся Українка була на утриманні Квітки. Адже як літератор вона мала лише випадкові заробітки. Як мировий суддя, Квітка заробляв цілком добре, щоб утримувати не тільки Лесю, а й свою няню Надію Безлюдну, яка жила з ним упродовж усього його життя від раннього дитинства і аж до його переїзду в Москву, а також прийомну матір.

Тепер переходимо до конкретних фактів.

Перший: народження й ранні роки Квітки. Усе тут — запозичення з моїх ранніх публікацій про К. Квітку. Це — те, що я довідався від племінниці Квітки (дочки його сестри Параски) Євдокії Прокопівни Листопад, з якою мене — ще учня випускного класу Василівської середньої школи на Сумшині — познайомив літературний критик Володимир Пʼянов і яка, власне, й стала призвідницею того, що я зацікавився постаттю Квітки й присвятив йому роки й роки мого життя.

Є. Листопад стверджувала, що Квітка народився в селі Хмелів біля Ромнів, хоч сам він у своїх автобіографічних документах писав, що народився в Києві. Мені так і не вдалося знайти відповідні записи про народження та/чи хрещення К. Квітки. Не змогли документально довести місце народження Квітки й мої наступники (зокрема, найприскіпливіший із них — Валентин Бугрим).

Отак тепер і шириться інформація з моїх перших, ще студентських публікацій як доконаний факт.

Другий епізод із гімназійного, училищного й університетського життя Квітки є, либонь, найточніший. Тут я міг би хіба що деталізувати деякі факти, але зроблю це якось при іншій нагоді. Тут лише скажу, що в музичному училищі Квітка вчився в одному класі з Лейбом Сиротою, який у 1920-х роках стане всесвітньо знаменитим віртуозом під імʼям Лео Сірота, якийсь час викладатиме у Токійській консерваторії, а життєвий шлях закінчить у США.

Для відпрацювання віртуозної техніки гри на роялі учні Григорія Мороза-Ходоровського по два роки вишколювали програму одного класу. Лейб Сирота таке навантаження витримав, а от у Квітки стався нервовий зрив, і йому довелося відмовитися від карʼєри піаніста.

Третій епізод. Тут у мене немає претензій до авторів процитованого вище тексту. Знайомство з Лесею на літературному вечорі в університеті — одна із версій їхнього знайомства. Хоч знайомство могло статися і в помешканні Миколи Лисенка, де і Леся, і Квітка бували досить часто.

Четвертий епізод стосується взаємин Квітки з Оленою Пчілкою як тещею. Мати поетеси була жінкою з крутим характером. Отож їх багато чого було не до вподоби у виборі кола друзів її дочки. Вибір Лесею Квітки був однією з ланок у довгенькому ланцюжку.

Цікаво, що саме Квітка вивів Лесю із депресії, спричиненої смертю Сергія Мержинського. Після повернення із Мінська поетеса зачинилася у своїй кімнаті й не виходила з неї, поки Квітка своєю грою на піано не розтопив кригу, яка скувала її душу.

Відтак була їхня спільна поїздка у Карпати. Я двічі проїхав тими місцями й написав книжку в жанрі «конкретного літературознавства» «Карпатське літо Лесі Українки», яка так і залишилася невиданою. За радянської влади для мене це було просто неможливим.

Я був би радий, якби знайшовся видавець-ентузіаст, який дав би моїй праці книжкове життя. Там багато чого такого, про що ніхто інший із лесезнавців не писав. Навіть Степан Пушик, який написав свою книжечку на цю ж тему.

Так, смерть Лесі Українки розтопила холод у стосунках Квітки з тещею, і вони залишалися цілком нормальними до самої смерті Олени Пчілки.

Пʼятий епізод. Тут треба пояснити, чому Леся Українка й Квітка жили в цивільному шлюбі. Справа в тому, що Леся Українка була переконаною атеїсткою і принципово не хотіла брати церковний шлюб. Квітка поділяв її погляди і не наполягав. Оформити ж шлюб поза церквою на той час було просто неможливо.

Кілька років життя у цивільному шлюбі переконали Квітку й Лесю Українку в необхідності офіційного оформлення стосунків. Це добре пояснено у листах самої Лесі Українки, а також у спогадах її рідних і друзів. Вибір церкви визначила не такимовчазність священика Деміївсько-Вознесенської церкви, як віддаленість тієї церкви від публічного київського життя.

Шостий епізод — це вже справжня побрехенька. Леся Українка не зрікалася батьківських грошей. Вона дістала від батьків те, що вони їх виділили. Саме про ці гроші чимало написано. Правда, не в прямій, а завуальованій формі.

Одержаними від батьків коштами було профінансовано одну з найвідоміших етномузиколоґічних експедицій в історії української музичної фольклористики, яку влітку 1908 року здійснив Філарет Колесса, щоб у Наддніпрянській Україні записати на фонограф репертуар шести народних виконавців. «Засадничою ціллю експедиції, за задумом ініціаторів проекту, — пише Вікіпедія, — мала була публікація мелодій традиційного кобзарсько-лірницького репертуару».

Тим часом подружжя Квіток жило за рахунок заробітку чоловіка, а в скрутну годину, траплялося, користувалося й послугами лихварів.

До речі про життя Лесі Українки та К. Квітки в Криму я також написав книжку в жанрі «конкретного літературознавства» — «Кримське відлуння», яка також залишається в неопублікованою. Рукописом книжки зацікавилося кримське видавництво, але не ризикнуло її видавати. Натомість мене спонукали упорядкувати збірку творів Лесі Українки, написаних у Криму, а на матеріалах мого дослідження написати вступну статтю. Так і сталося.

Так само в рукописі залишається й інша моя книжка — «Історія хвороби Лесі Українки», в якій використано й мої кримські напрацювання.

Якби знайшовся видавець і для цих книжок, шанувальники життя й творчості Лесі Українки довідалися б багато чого нового про людей, з якими вона спілкувалася в Криму, та про лікарів, які її лікували.

Сьомий епізод стосується часів Української Народної Республіки. Так, К. Квітка був заступником міністра юстиції УНР. Точніше посада називалася так: «товариш міністра юстиції». Насправді Центральна Рада, формуючи уряд, хотіла бачити Квітку на посаді міністра, але він категорично відмовився і погодився на посаду заступника. Оскільки посада міністра залишалася вакантною, Квітка по суті був виконувачем обов’язків міністра юстиції.

Тут вам буде цікаво довідатися, що державний переворот, здійснений Павлом Скоропадським, і встановлення Гетьманату, спричинилися до того, що Квітка мусив тікати з Києва на Донбас, де він влаштувався рахівником на якійсь шахті в Юзівці, а у вільний від роботи час записував пісні. Як від місцевих жителів, так і від переміщених під час Першої Світової війни осіб із Західної України. Повернувся він до Києва уже за Директорії.

Восьмий епізод. Включення К. Квітки у перелік засновників Всеукраїнської Академії Наук (ВУАН) — натяжка. Він не був учасником установчих зборів, які відбулися під час перебування при владі П. Скоропадського, а підключився до роботи в Академії, щойно повернувшись із Донбасу, і справді заснував Кабінет музичної етнографії. Робота в цьому Кабінеті принесла йому міжнародне визнання.

При цьому треба зауважити, що протоколи засідань Термінолоґічної та Правописної комісій, які можна знайти в архіві НАНУ, сввдчать, що Квітка був учасником названих комісій ще за УНР.

Окремо застановлюся на темі членства Квітки в ВУАН. Академік Микола Кравчук ініціював обрання Квітки на академіка ВУАН 1929 року. Автор наведеного вище тексту пише: «Його висували на звання академіка, але він відмовлявся, бо академіками стали Затонський і Скрипник». Це — нісенітниця.

К. Квітка був аполітичною особою, і я не пригадую, щоб він будь-де і будь-коли згадував імена Затонського і Скрипника. Це — чистісінька вигадка чиєїсь фантазії. Скромний і делікатний Квітка щиро не хотів ставати академіком, і тому він публічно відмовився балотуватися в академіки на користь Ф. Колесси. Ця відмова з переконливим обгрунтуванням була опублікована в одній із київських газет. Так академіком ВУАН став Колесса.

Девʼятий епізод являє собою зіжмакану байку, не більше. Проблема була в тому, що як член уряду УНР Квітка потрапив у список фігурантів сфабрикованої справи, за якою було засуджено й репресовано ряд видатних діячів українського відродження.

Так, Квітка був заарештований і якийсь час пробув у Лукʼянівській вʼязниці. У його листуванні згадується, що він був в одній камері з Максимом Рильським. Звісно, що в камері були й стукачі. Для загального нагляду, а не для відстежування лише Квітки. Як леґенда, подана в тексті деталізація цілком можлива.

Важливе тут інше. Квітку випустили із вʼязниці, але для нього стало очевидним, що треба їхати з України. В архівах збереглося листування Квітки з колегами за межами України. Одним із напрямків еміґрації був Азербайджан: обговорювалася можливість працевлаштування в Бакинській консерваторії.

Квітка виїхав до Москви і влаштувався на роботу в Московську консерваторію, де заснував Кабінет народної музики. Але це місце не стало безпечним для нього, і він таки потрапив під роздачу: 1934 року його вислали в Казахстан, де він викладав латину на курсах медсестер. Пробув він там пару років…

Дуже загадковим є звільнення Квітки і повернення його із заслання та до роботи в Московській консерваторії, але з правом проживання поза стокілометровою зоною. Квітка поселився в місті Алєксандров Владімірской області і звідти їздив на роботу в консерваторії. Я знайшов і відвідав будинок, у якому жив Квітка…

В мої руки потрапив один цікавий документ, який проливає світло на те, як Квітку повернули із заслання. В консерваторії серед колег Квітки була Надєжда Брюсова (рідна сестра поета Валерія Брюсова), яка була близька до родини тодішнього генерального прокурора СРСР Андрія Вишинського. І от мені впала перед очі чернетка поштівки, на якій Брюсова просить Вишинського допомогти Квітці визволитися із таборів.

Вишинський, який на кілька років пізніше закінчив той же факультет, на якому навчався Квітка, мабуть, памʼятав Квітку по університету (відмінник навчання та ще й концертмейстер університетського хору не міг не памʼятатися), і тому цілком можливо, що Квітку звільнили за вказівкою самого генпрокурора.

Десятий епізод: одруження з Галиною Кащеєвою та її смерть. На час мого навчання в університеті й активної роботи над життям і діяльністю К. Квітки ще жива, при доброму здоровʼї й при добрій памʼяті була теща Квітки Марʼя Кащеєва. Вона була на одинадцять років молодша за свого зятя. Випускниця Бестужевських курсів і вельми підприємлива жінка. Кілька років поспіль я регулярно їздив до неї на розмови. Виклянчував у неї щось із архіву Квітки, не забраного на державне зберігання.

Одного разу М. Кащеєва розповіла мені, як вона за допомогою шантажу примусила Квітку одружитися з її дочкою, а перед тим навіть принести їй довідку, що у професора немає венеричної хвороби.

З розмов із тещею Квітки, його колишніх студенток і аспіранток, які знали Галину, у мене склалося враження, що шлюб той не був щасливим ні для Квітки, ні для Галини. Думаю, тут не місце вдаватися в подробиці.

Ну, й нарешті про смерть Галини Кащеєвої-Квітки. Автор обговорюваного тексту звідкись узяв, буцімто вдова Квітки померла від анґіни. Інші автори називають якусь іншу, подібну причину. Оскільки ніхто не посилається на першоджерело, мушу кваліфікувати це як побрехеньку.

Скажу відверто: я не бачив історію хвороби й офіційний висновок про причину смерті Г. Кащеєвої-Квітки. Мене це не цікавило. Але я не можу не вірити її матері, яка не раз поверталася до спогадів про смерть дочки, і причина тієї смерті вкарбувалася мені памʼять: їй невдало видалили зуб, внаслідок чого сталося зараження крові, від якого вона й померла. Крапка.

4 лютого 2025 р.