Чому мені потрібна ваша підтримка у популяризації моєї книжки “Екзистенційна війна”
15 березня на моєму профілі у Фейсбуці я зробив перший запис про появу моєї книжки «EXISTENTIAL WAR: The Nature of Russia’s War On Ukraine & Ukraine’s Victory Strategy» («ЕКЗИСТЕНЦІЙНА ВІЙНА: Природа війни Росії проти України та стратеґія перемоги України»; виставлена на Амазон 12 березня ц.р.)
Тема — надзвичайної ваги. Особливо актуальною, ба навіть злободенною стала вона після інавгурації Дональда Трампа, який пообіцяв припинити війну України з Росією (саме так) за 24 години. Доба тим часом розтяглася на тижні й місяці. Перебіг перемовин спецпосланців Трампа із росіянами та українцями засвідчує, що все схиляється до «deal» (угоди), що попахує договорняком на користь терористичної Російської Федерації та підозрюваного міжнародним кримінальним судом злочинця Путіна. Трампівські перемовники демонструють свою неосвіченість, не маючи жодного уявлення про екзистенційну природу цієї війни як для Росії, так і для України, та про те, що РФ вторглася в Україну і веде загарбницьку війну, а Україна відстоює свою незалежність і право на існування, що за всіма юридичними й моральними нормами є війною справедливою.
Мені прикро від того, що моя книжка зʼявилася із запізненням. У мене були на те свої причини. Та й видавничий процес загальмувався на пару тижнів. Що ж, вийшло так, як вийшло.
Попри все, у вирі подій, що відбуваються, моя «Екзистенційна війна» може і повинна виконати свою інформаційну й освітньо-просвітницьку роботу, публічно підказуючи учасникам змов і договорняків те, про що вони не знають або й не хочуть знати.
І от що мене заскочило. Книжка уже почала привертати увагу людей, які не мають жодного відношення до України. А от в Україні й діаспорі, де є багато людей, які добре володіють англійською мовою, спостерігається якась, збоку глянути, добре зрежисована байдужість. І це не може не насторожувати.
Зверніть увагу на те, що до свого першого посту про вихід книжки я затегав 90 (девʼяносто) моїх ФБ друзів; точніше — я затегував 99 осіб, з яких девʼятеро відтегалися.
На запис зреагували трохи більше ніж півтора десятка осіб, а із затеганих — лише кілька осіб. Ну, ще під записом було залишено декілька скупих і стриманих коментарів… Аж надто скромно, чи не так?
Гаразд, зробимо поправку на те, що мене активно «пасуть» професійні гакери, які цілеспрямовано працюють на обмеження доступу широкого кола читачів до моїх текстів. Це давно зауважено не тільки мною. А я знаю про це достеменно, і відчуваю це на собі кожен день.
Рідко коли мені щастило прориватися через перешкоди, набирати справді велику кількість переглядів і спричиняти бурхливі дискусії. Один мій текст, опублікований на одному з попередніх і знищених гакерами профілів на ФБ набрав було понад 120 тисяч переглядів. А от на LinkedIn пару років тому один мій запис набрав півтора мільйона переглядів.
На жаль, таке буває дуже рідко, та я і не прагну до завоювання аудиторії так, як це роблять інші учасники соцмереж.
Для просування книжки в інформаційний простір 16 березня було створено спеціальний профіль «Existential War» у Фейсбуці, а 18 березня — і тематичну групу «Existential War Book». На LinkedIn та на Ексі у Маска під книжку перепрофільовано сторінки журналу «Україна», які були на паузі, оскільки сайт журналу призупинив роботу після кількох гакерських атак.
Прикметно, що мало хто із друзів і фоловерів мого особистого профілю у ФБ приєднався до сторінки «Existential War» та до групи «Existential War Book», хоч усі мої друзі й фоловери були запрошені. Зате до згаданої вище сторінки щодня напрошуються десятки (sic!) бажаючих затесатися в друзі учасників соцмереж із явними ознаками ботів (колись я писав про те, як не було відбою від бажаючих приєднатися до наших тематичних груп). Очевидно, що професійні гакери, завданням яких є шкодити українській справі, старанно роблять своє чорне діло, і мабуть я не єдиний, хто щоденно й щогодинно відчуває це на собі.
Втім, мене непокоїть не так прихована активність наших ворогів та недругів, як пасивність і байдужість співвітчизників — друзів, колег, знайомих по реальному й віртуальному (у соцмережах) житті, які кожен чи кожна у свій спосіб робить чи вдає, що робить щось для України й української справи. Багато з них проявили свою українськість порівняно недавно — від 2014 року, а ще більше зовсім недавно — від 24 лютого 2022 року, коли повномасштабна російська війна зайшла в Україну й почала забирати тисячі й сотні тисяч життів або здоров’я українців, робити мільйони переміщеними особами (біженцями), розкидаючи українців по світу, а терени України перетворювати на суцільну Руїну…
Люди, не позбавлені здорового глузду, звичайно, розуміють, що головний винуватець того, що нині відбувається в Україні і з Україною, — безумовно, Росія з її імперськими амбіціями, рушійною силою яких на нинішньому етапі є україноненависницький путінський режим.
Ми також розуміємо, якої шкоди Україні й українській справі завдав і продовжує завдавати внутрішній ворог — «пʼята колона», в авангарді якої йдуть проросійські елементи, очолювані агентами російських спецслужб та агентами впливу «русского міра», а тіло якої складають ті, кому «какаяразніца» або й «якарізниця», та корумповані малороси й навіть щирі українчики у вишиванках. Статистика президентських виборів 2019 року свідчить, що їх дуже багато. Вони й зараз мріють про 75%…
Моє слово — не до них, хоч мені хочеться, щоб і вони мене почули. Моє слово — до тих, хто не приховує свою україноцентричність і справді робить або принаймні старається робити добро для України й української справи. Хтось із них робить це свідомо, а хтось несвідомо. Хтось із них аналітично (критично) осмислює досвід державотворення в незалежній Україні, а хтось залишається в полоні незалежницької романтики, ідеалізуючи як процес державотворення, так і його зовсім неідеальних учасників.
Мені прикро, що в наших дискусіях переважають емоційно наснажені мітингово-базарні методи обговорення історичного досвіду, актуальних проблем і перспектив розвитку України на тривалу перспективу. Хочеться, щоб ми таки керувалися здоровим глуздом, оперували аналітично-критичними підходами, проявляли стратегічну візію і вміло розставляли пріоритети.
Дозволю собі поділитися власним досвідом як ілюстрацією до щойно сказаного. Увесь минулий рік я працював над укладанням і редагуванням збірки своїх статей і нотаток останніх років. Як і попередні, ця збірка має бути україномовною. Оскільки значна частина моїх статей і нотаток останніх років публікувалася й англійською мовою, паралельно я зайнявся упорядкуванням і англомовної збірки, щоб дати англомовному читачеві уявлення про те, що відбувається в Україні і з Україною у часі війни.
Президентські вибори в США й ідея новообраного президента Дональна Трампа закінчити війну Росії проти України (при цьому аґресором у цій війні Д. Трамп чомусь вважає Україїну) за добу спонукали мене переглянути свої пріоритети, а автомобільна аварія, в яку я потрапив 13 грудня, “створила умови”, щоб я міг зосередитися на підготовці до видання невеликої за обсягом, але насиченої переконливими фактами й арґументами книжки про природу війни Росії в Україні та моє бачення стратеґії перемоги України у цій війні під назвою “Екзистенційна війна”, яку з мінімальним втручанням у мій текст оперативно випустило у світ чикаґське видавництво Hemingway Publishers.
Упродовж останнього десятиріччя, а особливо — за роки повномасштабної війни Росії в Україні, вийшло чимало книжок науковців і публіцистів про Україну, про наші непрості взаємини з Росією, про цю війну тощо (найпомітніші з них я оглядаю у першому розділі своєї книжки). У цьому контексті моя книжка займає особливе місце, оскільки ніхто інший до мене не зосереджував увагу на екзистенційному характері війни, який я розглядаю через (1) природу війни Росії в Україні та (2) стратеґію перемоги України у цій війні.
У цьому контексті моя книжка може і повинна виконати свою інформаційно-просвіітницьку роль, даючи в руки учасників політичних процесів у цілому й переговорних процесів США з Росією та Україною, та й ширше — інших країн світу, зацікавлених у справедливому завершенні війни Росії в Україні, встановленні миру й покаранню аґресора.
Як уже сказано вище, 12 березня ц.р. книжку було виставлено для продажу на сайті Амазону. З 15 березня я зосередився на просуванні книжки в інформаційний простір, відкривши для цього нові та переорієнтувавши деякі давніші соцмережеві ресурси. Мета цієї маркетинґової кампанії не зводитьтся до того, щоб просто продати книжку і заробити гроші.
Свідомий того, що сам собою цей задум з різних причин не втілиться у життя, я дійшов думки про створення інструменту, який дасть змогу зібрати кошти на розсилку книжки у подарунок політикам і урядовцям, мозковим центрам та університетам, а також бібліотекам загальноосвітніх шкіл та районів. Відтак ми створили два інструменти для акумулювання коштів на основі таких відомих ресурсів, як PayPal та GoFundMe. Посилання на ці проекти поширені на наших соцмережевих сторінках.
Для мене надзвичайно важливо, щоб книжка вийшла на мою цільову аудиторію, максимально охопила її, заволоділа нею і справила на неї належний вплив. Ось найважливіші сеґменти моєї цільової аудиторії: політики й урядовці США та інших агломовних країн, політики й урядовці із знанням англійської миови в Україні та інших країнах світу, мозкові центри, науково-педаґоґічні кадри й політолоґи з політтехнолоґами, громадські активісти та ін. Звичайно, я хочу, щоб моя книжка знайшла місце на книжкових полицях найбільших публічних бібліотек, а також книгозбірень університетів, коледжів та середніх загальноосвітніх шкіл.
Починаючи маркетинґову кампанію, я розраховував і розраховую на активну й дружню підтримку усіх, хто знає мене особисто, а також моїх віртуальних друзів і послідовників, які цікавляться моїми публікаціями, уважно читають їх, поділяють і підтримують мої погляди або не погоджуються зі мною й арґументовано критикують мої концепти.
І тут я мушу висловити моє розчарування тим, з якою байдужістю зустріли повідомленя про вихід у світ моєї “Екзистенційної війни” учасники моїх спільнот у соцмережах LinkedIn, Facebook, X, Telegram. Я розумію, що для багатьох зміст книжки недоступний через мовний барʼєр. Серед тих, хто похвалився мені, що купив мою книжку й читає її, наразі немає жодного із знайомих мені українців, які володіють англійською.
Це — тривожний сигнал, який багато говорить про ставлення українських інтелектуалів до проблем, так чи інакше повʼязаних із війною Росії в Україні. Очевидно, це і є поясненням того, що під присвяченими книжці записами в соцмережах відсутні коментарі й свідчення про поширення. Наче так і треба…
Тут ви можете подумати, що я сприймаю це як образу і що це зачіпає моє самолюбство. О, ні! З моєї публічної діяльності упродовж десятків і десятків років дуже легко зробити висновок, що мені чуже марнославство, а отже — й пристосовництво, карʼєризм чи щось подібне, чого прагли і чого досягали багато з тих, хто був зі мною поруч або йшов за мною (для прикладу назву сумнозвісного усім вам Володимира Литвина). Для мене важливим було, залишається й залишиться безкорисне служіння Україні.
Отже, моя книжка “Екзистенційна війна” порушує либонь найактуальнішу, ба навіть найзлободеннішу проблему сьогодення. З перемінним успіхом цю проблему намагаються розвʼязати союзники України на чолі із колищнім президентом США Джо Байденом. Остаточне розвʼязання цієї проблеми зухвало узяв на себе президент США Дональд Трамп. Ми бачимо, як щирі, хоч і наївні, зусилля Трампа наражаються на численні перешкоди.
З боку глянути, перешкоди обумовлені непорозуміннями між учасниками переговорних процесів, конфліктами їхніх інтересів та іншими суто субʼєктивними факторами. Домінуючими чинниками цих процесів стали непоступлива позиція Кремля із його вимогами (умовами) та російський історичний міф, яким Москва давним-давно уже запудрила мізки американців.
Усвідомлення цих же проблем політичною елітою України виявилося приблизно таким же, як і в американців. У цьому немає нічого дивного: українські політики виховані на тому ж російському історичному міфі. Невігластво й самовпевненість можновладців України заважають їм залучити до переговорного процесу україноцентричних інтелектуалів і експертів та знайти можливості для донесення до американських партнерів україноцентричного бачення проблеми.
У звʼязку із сказаним вище я хотів би, щоб усі мої друзі та хто стежить за мною в соцмережах взяли активну участь у просування моєї книжки “Екзистенційна війна” в інформаційному просторі, у популяризації її та сприяння у накопиченні коштів для розсиллки книжки політикам і урядовцям, а також у бібліотеки.
Звичайно, я буду вдячний кожному, хто придбає книжку для себе або для окремо взятого політика, урядовця чи бібліотеки або пожертвує дещицю із своїх коштів. Якщо ви не можете чи не хочете цього робити, візьміть на себе легшу ношу, яка не потребує фінансових витрат: знайдіть пару хвилин на те, щоб повідомлення з тематичної сторінки книжки “Existential War” у тій чи іншій соцмережі поширити на своєму профілі та переслати своїм друзям і знайомим, які мають можливість зробити більше для просування й популяризації книжки.
Памʼятайте, що у такий спосіб ви робите послугу Україні, а не мені. Незалежно від того, як ви ставитеся до мене особисто. Покажіть, що ви можете переступити через упередження й неприязнь на особистісному рівні заради нашої спільної справи. Доведіть, що гасло “Україна понад усе!” для вас — не порожній звук, а принцип надзвичайної ваги.
Особливо я розраховую у цій справі на дієву підтримку і реальні вчинки моїх колишніх студентів з Київського національного університету імені Тараса Шевченка — журналістів, юристів та міжнародників, які зараз у повні свого віку і які справляють визначальний вплив на журналістику, політику й дипломатію уже через своїх учнів.
Дякую за повне розуміння й реальну підтримку.
Слава Україні!
Володимир Іваненко
15 квітня 2025 р.
З коментарів у соцмережах:
Ярослав Калакура: Було б добре, якби ця важлива праця вийшла і українською мовою! До речі, її головну ідею я вже долучив до своєї статті “Світоглядно-гуманітарний вимір війни”. Дякую!
Георгій Бурсов: З надмірною повагою та обережністю приторкнувся до перепощеного матеріалу Володмира Іваненка з наміром вчитатися у кожну буккву. Моя надмірність пов”язана з БАНОМ пана Іваненка, який я справедливо заслужив за постійні кпини щодо великозначущості його епохальних дописів про Україну (під протекцією поважного Джорджа Сороса з україножерними спадкоємцями). Побачивши графічне оформлення наукової праці вельмиповажного пана Іваненка, спіткнувся о грубезну каменюку. СПІВВІДНОШЕННЯ площі держави Україна до гігантсько мареної паном Іваненком площі агресора брутально та неприродно зменшене до карлико подібного острівця. Квадратні кілометри острова Нова Земля, виявляється по мислителю пану Іваненку, перевищують площу найбільшої європейської країни. Відпала потреба надалі читати текст експерта № 1 по Україні, якого прихистив у еміграції великий українолюб і політико-фінансовий шахрай водночас. “А ЧТО ДЕЛАТЬ?” розпачливо вигукнула Вєрка Сердючка…
Володимир Іваненко:
Dr. Volodymyr Ivanenko | Др. Володимир Іваненко 