ПАМʼЯТІ СВІТЛАНИ ЙОВЕНКО

Збираємо збірку спогадів. Прохання до мемуаристів: не зволікати

20 вересня ц.р. минуло 80 років від дня народження Світлани Йовенко
(https://www.facebook.com/share/1AbeaqMC79/).

Моя дружба із Світланою завʼязалася ще коли ми були школярами-старшокласниками. Відтоді упродовж десятиліть ми підтримували приятельські стосунки. І був один важливий для української культурни захід, у якому ми виступили дуетом. 1989 року ЦДАМЛМУ влаштував вечір, присвячений 140-річчю Олени Пчілки, яким провадила Світлана, а я виступив із доповіддю.

Два роки тому я запропонував Світланиній дочці Іванні Ібрагімовій свою допомогу у підготовці до видання книжки спогадів, які мали б вийти до 80-річчя нашої Поетеси, склавши список осіб, які могли б написати спогади.

Іванні, мабуть, заніколилося, та й війна стала на перешкоді. Тому цим записом виношу на загал пропозицію для тих, хто знав Світлану: давайте видамо цю книжку до кінця року.

Надсилайте мені тексти своїх спогадів, а також спільні фото (якщо такі є). Хто не знає адресу моєї електронної пошти, пишіть у приват.

Я візьму видання книжки спогадів на себе.

Наперед дякую всім! Зокрема, й за поширення мого звернення.

***

Доповнення (24/09/2025):

НАГАДУЮЧИ ПРО ЗБІРКУ СПОГАДІВ, ПРОШУ:

— надіслати мені докладний звіт про вечір памʼяті С. Йовенко власного авторства, а також усе, що появляється у ЗМІ та блогах;

— висловити пропозиції, як би ви назвали нашу збірку спогадів про Світлану. Можна висловлюватися в коментарях, а можна надсилати мені в приват;

— термін подання текстів спогадів: до 30 листопада ц.р.

Спілкування з деякими авторами підвело мене до думки, що окремим розділом у збірці ми можемо подати ще не опубліковані статті й розвідки про творчість С. Йовенко.

Було б прекрасно, якби хтось у Києві зумів вийти на Ліну Костенко й попросити її написати своє слово про Світлану — якщо не спогад чи нататки про творчість, то передмову до збірки.

Я не знаю, чи Л. Костенко памʼятає мене. Я добре знав її чоловіка (у мене на сайті є спогад про В. Цвіркунова). Та й Ліна якось заходила до мене в КО СЖУ 1990 року забрати передачу із США…

Рукописи й фотографії прохання надсилати до 30 листопада ц. р. на адресу: dr.volodymyr.ivanenko@gmail.com або ukrainainc@yahoo.com.

Володимир Іваненко, упорядник, редактор і видавець

P.S. Свої спогади я вже написав. Викладати тут не буду — прибережу для книжки.

Завтра, 23 вересня, у Києві відбудеться вечір пам’яті Світлани Йовенко

СЛОВО ДОЧКИ

Мамі — 80. І в такий ювілей точно був би літературний вечір СВІТЛАНИ ЙОВЕНКО і ми би насолоджувалися не лише її віршами, але й тим, як вона читає їх. А робила вона це – незрівнянно…

Дякуючи її подругам і шанувальникам, вечір – буде. ВЕЧІР ПАМ’ЯТІ “Я не хочу безсмертя – тільки любові”…
Тож, запрошую всіх у цей вівторок 23 ВЕРЕСНЯ У МУЗЕЙ ЛІТЕРАТУРИ (Київ, вул. Б. Хмельницького 11, метро Театральна) НА 15:00.
Цей портрет, написаний Рафом (Рафаел4м Багаутдіновим,) я подарувала музею. Коли ми говорили з пані Любою Голотою про вечір – у мене виник образ цього портрету на сцені (хоч раніше я про нього не згадувала). І я подумала – так має бути… Хотілося би аби люди бачили його і пам’ятали маму…
Приходьте на вечір…
А якщо не можете – прочитайте вголос бодай 1 мамин вірш …вона почує…

(деякі вірші можна побачити тут https://www.facebook.com/media/set/?set=a.115338634291588&type=3)

Вирвуся з круговерті,
Вітер вдихну дніпровий…
Я не хочу безсмертя –
Тільки любові.
Руки мої простерті,
Кров ридає як повінь.
Навіть за день до смерті –
Тільки любові!
Слів не казала лживих.
Дніпре, пожар – по жилах!
Оборони стіною,
Будь при мені, зі мною!
Станьте, незнані, милі!
Мають крилечка білі.
То не чайка на хвилі –
То моє серце.
(Світлана Йовенко)

---

В час, коли друг не розчує,
як тобі важко.
в час, коли мами – чи поруч
чи й у світі немає,
глянь мені в очі,
й півсловом не легковажмо:
це вже було на віку –
Плине –
й спливає.
В час, як здається,
що біль твій не знайде притулку,
в час, коли жодному серцю
щем твій – не рідний,
знай: на землі
в цім мільйоннорозвихреним вулику
все це було !
.. та щомиті –
і крик був подібний.
Поки ж є час,
Поки сонцю і серцю – не пізно,
поки на нас
буде кривди жало зазіхати, –
тільки вперед! –
лиш виборювать радість і пісню!
Пере-боліти,
Пере-страждати,
Перемагати!
Я – пересилю біду,
і ти – пересилиш зажуру,
Я – підведусь і піду,
я простягну тобі руку…

Іванна Ібрагімова