“ЕКЗИСТЕНЦІЙНІ УРОКИ УКРАЇНИ”

Яку Україну ми будували,
яку мали б побудувати і чому нас нічому не вчить війна

Пошта принесла мені примірник книжки моїх вибраних статей “Екзистенційні уроки України”, викладеної на платформі Books.by (https://books.by/ukraina-inc); книжка доступна для замовлення і на Амазоні (https://www.amazon.com/dp/B0FMQC3Q1P). При цій нагоді розміщую тут передмову та післямову, написані спеціально для цього видання.

Володимир Іваненко. ЕКЗИСТЕНЦІЙНІ УРОКИ УКРАЇНИ: Яку Україну ми будували, яку мали б побудувати і чому нас нічому не вчить війна. Вибрані статті. – Україна Інк: Вашинґтон, 2025. – 230 с.

В оформленні обкладинки книжки зашифромано одно важливе повідомлення. Цікаво, чи його зрозумціють ті, хто триматиме книжку в руках?

ВІД АВТОРА

У звʼязку з виходом у світ моєї книжки “Екзистенційна війна” (2025) англійською мовою чимало людей, які стежать за мною у соцмережах висловили побажання, добре було б цю книжку видати українською мовою. Можна, звичайно, зробити україномовну версію цієї книжки, але я не бачу в цьому сенсу. Натомість я вирішив укласти цю збірку статей, до якої я включив і статті, ви-користані мною в підготовці англомовної книжки. Переконаний, що сказане тут набагато важливіше для української аудиторії. Більшість моїх публікацій розрахована на підготовле-ного читача, тобто на інтелектуальну й політичну еліту. Багато чого з написаного мною не сприймає навіть ця, здавалося б, підго-товлена аудиторія. Що вже говорити про масового читача.

До цієї збірки увійшли мої ключові статті, зміст яких я хочу донести до масового українського читача в Україні й українському зарубіжжі. Той, хто подужає ці тексти, сподіваюся, зацікавиться й повними збірками моїх статей і нотаток останнього десятиліття. Ця збірка порушує хронолоґічний порядок і укладена за тематич-ним принципом для легшого сприйняття моїх ідей і пропозицій.

Перший блок складають статті, в яких я показую й пояс-нюю, яку Україну ми будували після розпаду СРСР, що і чому у нас пішло не так. Другий блок складається із статей, які, власне, й розкривають мою концепцію системних устроєвих змін для Укра-їни та моє бачення стратеґії розвитку України на тривалу перспек-тиву, тобто яку Україну ми мали б побудувати. До третього блоку я включив статті, в яких пояснюю природу й причини війни Росії проти України, невивчені уроки війни й пропоную своє бачення стратеґії перемоги України у цій війні.

Дозволю собі сказати дещо важливе для розуміння моєї концепції системних устроєвих змін та стратеґії розвитку України на трималу перспективу. Основними положеннями концепції є:
(1) ефективне піднесення рівня національної свідомості й громадянської зрілості (відповідальності) громадян України через сутнісну українізацію системи україноцентричної освіти для молодших поколінь та просвіти для дорослих;
(2) створення україноцентричної системи ЗМІ як чинника формування структурованого громадянського суспільства в Україні й водночас як інструмента вираження громадської думки (“четвер-тої влади”) з метою впливу на першу (виконавчу), другу (законо-давчу) та третю (судову) влади;

(3) відродження українських національних традицій та зви-чаїв і утвердження в українському суспільстві принципу жити по совісті як засадничого принципу життя;

(4) важливою частиною цього процесу має стати очищення українського козацтва від “шароварщини” та “генеральщини” й відродження його як станового хребта українського суспільства. Козацькі традиції можуть і повинні стати основою розбудови надійної системи національної безпеки і оборони України за “швейцарським зразком”;

(5) світове українство бачиться мені як рушійна сила системних устроєвих змін в Україні. Тут для нас прикладом може бути взаємодія з діаспорами Ізраїлю, Литви та інших країн, де діаспори мають більший вплив на суспільство у відповідних країнах, ніж уряди цих країн на діаспори;

(6) втілення в життя перелічених вище завдань уможливить створення якісно двох-трьох нових політичних партій (консерва-тивного, соціального й центристського спрямування), здатних ви-сунути україноцентричних лідерів, які зможуть ініціювати ви-працювання україноцентричних проектів устроєвих змін, нової Конституції України, всенародне обговорення цих проектів і скликання Установчих зборів, які виберуть тип суспільного ладу, затвердять нову Конституцію України й призначать вибори голови Держави, законодавчого органу й суддів.

Упродовж багатьох років, і особливо — останнього десяти-ліття, я активно просуваю цю концепцію в український інформа-ційний простір і сподіваюся на те, що мене почують і прислухают-ься до мене інтелектуальна й політична еліти України. Подальша робота потребує уже колективних зусиль для підготовки моно-графічних дослідження і випрацювання програм, орґанізаційних заходів (створення рухів, організація просвітницьких університе-тів, шкіл, семінарів, гуртків) та ін. На жаль, як казав Григорій Ско-ворода, “жатви много — ділателів мало”. Це — наша найбільша проблема.

31 липня 2025 р.

ПІСЛЯМОВА

Дочитавши мою книжку до цього місця, ви маєте над чим задуматися, осмислити й переосмислити написане мною, зробити для себе висновки і свій вибір.

Ніколи не пізно засукати рукави і взятися за порятунок і розбудову України за чітко визначеною стратеґією її розвитку на тривалу перспективу, щоб ваші діти, онуки, правнуки і прапра-внуки жили у справді вільній, суверенній і успішній Україні.

Поки не буде побудована україноцентрична держава, в якій україноцентрична освіта формуватиме покоління українців з високим рівнем національної свідомості й громадянської зрілості (відповідальності), маємо серйозно зайнятися україноцентричною просвітою, організовуючи українознавчі університети, школи, семінари, гуртки тощо.

На зміну просвітницьким орґанізаціям, які упродовж років незалежності не виконали свою місію (Просвіта, товариство «Знання»), має прийти якісно новий Рух за українізацію України. Має бути сформована україноцентрична система ЗМІ, яка виведе українців з російського Інформаційного простору, стане «Четвертою владою» як чинником формування громадянського суспільства й інструментом вираження громадської думки.

Війна Росії проти України спричинилася до того, що неймовірно велика кількість громадян України стали переміщени-ми особами, і центр тяжіння українства опинився за межами України. У звʼязку з цим особливо великого значення набуває посилення україноцентричної взаємодії українського суспільства й українського зарубіжжя. Корумповані діаспорні орґанізації не можуть згуртувати навколо себе світове українство, і тому нагальним є створення якісно нового, україноцентричного Руху світового українства.

Серйозної трансформації потребує інтелектуальна еліта України, і тому необхідно формувати і зміцнювати її україно-центричне ядро, щоб воно якомога скоріше набрало критичну масу, здатну впливати на націєтворчий та державотворчий процеси в Україні і в українському зарубіжжі.

Без розвʼязання названих вище завдань ми не зможемо підготувати українське суспільство до системних устроєвих змін і випрацювати механізми заміни авторитарно-тоталітарного радянського суспільного устрою якісно новим суспільним ладом, заснованим на українських національних традиціях і звичаях, а відтак і замістити успадковану від СРСР адміністративно-коман-дну систему урядування традиційними для України самоврядними системами загальнонаціонального, реґіонального й місцевого рівнів.

Тільки так Україна зможе приборкати й таке руйнівне зло, як корупція, а засадничим принципом співжиття українців знову стане звичай жити по совісті.

Для мене особисто пріоритетними є два взаємоповʼязані між собою напрями.

Упродовж років і десятиліть я просуваю в інформаційний простір України ідею створення україноцентричної системи ЗМІ, яка стала б «четвертою владою» — фактором формування добре структурованого громадянського суспільства з високим рівнем національної свідомості й громадянської зрілості (відповідальності), а водночас і інструментом вираження громадської думки, здатної справляти вплив на першу (виконавчу), другу (законодавчу) та третю (судову) влади.
Журналістську спільноту зокрема, інтелектуальну еліту в цілому та нікого іншого в українському суспільстві взагалі не зацікавила ці ідея. Пустивши за вітром успадковану від КПРС та СРСР потужну матеріально-технічну базу преси, радіомовлення й телебачення, журналісти й медіа менеджери України пішли у найми до олігархів, які зродилися із компартійно-радянської номенклатури і яким була й залишається байдужою доля України.
Тямковитий журналіст, досвідчений медіа менеджер і мій колишній студент Віктор Лешик у коментарях під одним із моїх текстів про проблеми журналістики і ЗМІ в Україні, в якому я вкотре нагадав про нагальність створення україноцентричної системи ЗМІ, якось визвірився на мене: мовляв, ви не знаєте, скільки коштів треба залучити для цього!

Знаю! Ще на початку 2000-х з групою моїх однодумців ми підрахували, що на створення функціональної україноцентричної системи ЗМІ ідеальнм було б фінансування в сумі двох мільярдів доларів. З погляду окремо взятого хай і не пересічного журналіста, сума, безумовно, дуже велика й фантастично нереальна. Але не в масштабах майже стамільйонного світового українства, серед якого не було й немає мультимільярдерів, але було і є багато цілком заможних людей, які могли б скинутися на добре діло. Але українські журналісти й медіа менеджери «прєдпочлі» піти на значно легший хліб до українобайдужих або й українобіжних оліґархів, щоб фактично працювати проти України й українського народу й затримати своїх співвітчизників в російсько-радянському інформаційному просторі.

Ідея ж творення україноцентричної системи ЗМІ, формування українського інформаційного простору й захисту інформаційного суверенітету України виявилася чужою й чуждою навіть для журналістикознавців, які, здавалося б, мали перейнятися нею, включитися в активне обговорення її в публічному просторі або хоча б на лекціях перед своїми студентськими аудиторіями.
Натомість вони зациклені на другорядних і третьорядних темах, корплять над рукописами книжок, які будуть видані коштом щедрого жертводавця з накладом у сто-двісті примірників, звісно, не для того, щоб вони знайшли масового читача бодай у їхньому рідному селі чи кварталі, а щоб закласти в бібліотеки щонайменше на триста років. І їм байдуже, чи буде ще на той час українська мова та й Україна взагалі.

Тим часом оліґархи, корумповані ними політики й урядовці щороку виводять з України в офшори десятки чи й сотні мільярдів доларів щороку, десять років поспіль в Україні йде жорстока війна, з якою на її терени прийшла Московія, і ця війна пожирає не тільки життя й здоров’я українців, міста й села, але й сотні мільярдів доларів.

Симптоматично, що найслабшою ланкою у цій війні є український інформаційний фронт, і цього навіть не усвідомлюють не тільки вояки з їхніми офіцерами й генералами, не тільки політики й урядовці на чолі з верховним головнокомандувачем, але й журналісти та медіа менеджери укупі із своїми ученими й професорами. А можливо, що й не хочуть усвідомлювати…

Із тих сотень мільярдів, що витікають в офшори і що згоряють у полумʼях гарячих боїв, не так уже й складно викроїти дещицю в пару мільярдів, щоб зайнятися формуванням і розгортанням інформаційних рот, батальйонів, бригад і корпусів у широкий інформаційно-культурний фронт, який полегшить навантаження на ЗСУ і який зможе стати вирішальним чинником у досягненні повної і остаточної перемоги над ворогом.

Другий напрям — це системні устроєві зміни в Україні — ідея, з якою я так само не розлучаюся від 1990 року.

Можна було б подивуватися тій зухвалості, з якою корупція зацвіла буйним цвітом за роки президентства Зеленського, якби не один вельми суттєвий чинник — українці добре бачать і знають, кого вони обирають на президентів упродовж усіх років незалежності України. Усі кандидати були люди відомі і передбачувані у своїх реальних діях попри все, що вони обіцяли на виборах.

Зеленський не був і не є винятком, хоч і став першим, хто прийшов у політику зі сторони, але українчики клюнули на його вудочку, бо прийшов він і телевізора — із телесеріалів, підмащених розважальним політизованим шоу, і обʼєднаний торговою маркою «95-го кварталу».

Не для вузького кола, а для мільйонів чи й десятків мільйонів громадян України було очевидним, що Зеленський — україноненависник із совковою ностальгією, аґент російського впливу і напевно аґент російських спецслужб. Він і його Зе-команда цього не приховували, більше того — вони прямо й відверто збиткувалися над Україною й українцями.

Чотирижди ухилянт від військової служби, поклавши око на крісло президента України й верховного головнокомандувача, коли вже пʼять років поспіль ішла війна Росії проти України, ключовими гаслами своєї президентської кампанії Зеленський обрав «пєрєстать стрєлять», зустрітися і домовитися з Путіним «гдє-нібудь посєрєдінє» й «пєрєдвінуть граніци туда ілі сюда»…
Сімдесят три відсотки тих, хто прийшов на вибори, поділяли його погляди й плани. Вони скинулися по тезі-пропозиції на його програму «Україна моєї мрії». Отож за його спиною стояли як ті, хто кричали по південно-східних теренах України «Путін пріді» чи «Путін ввєді війска», а також «какаяразніца» чи «якарізниця». Частина останніх з часом похопилися й відійшли убік вичікувати, а частина перейшли навіть у більш жорстоку і жорстоку опозицію до Зеленського, ніж його традиційні опозиціонери з Порошенком на чолі.

Явно маючи ґарантії від Кремля, Зеленський упевнено увійшов у роль прозахідного президента України й спромігся мобілізувати голів держав, уряди й громадськість десятків країн світу на підтримку України та її Збройних Сил.

Хоч підтримка з боку держав і була дозована, а підтримка світової громадськості (зокрема — і світового українства) почала спадати, в Україну все одно надходили й надходять чималі кошти, з яких спритні зеленські настригають для себе чималі кошти. В інтернеті гуляє інформація про те, що витік грошових потоків із України в офшори перевищує потоки коштів, які заходять в Україну.
Звісно, що за цих умов у стараннях перешкодити слідчим органам Зеленський не міг не вийти на себе і вляпалися в історію з НАБУ та САП, яка зараз так активно обговорюється і в Україні, і за її межами.

Нічого дивного немає в тому, що розлючені українці готові посадити Зеленського на другий термін (якого він прагне, хоч і обіцяв, що йде на президента на одну каденцію) за ґрати. Памʼятливі напевно пригадають, що такі погрози йшли від громадян України й на адресу деяких попередників Зеленського, а один із його попередників навіть сам обіцяв «бандитам — тюрми». Якщо Ющенко такої погрози не виконав, то як може втілити в життя погрозу Зеленському про його увʼязнення за мість другого терміну на посаді президента той, кому штучний інтелект допоміг зробити плакат «Другий термін — тільки так!»
Україна — не Південна Корея, де колишні президенти часто відбувають свої наступні каденції у вʼязниці. Отож українці Зеленському дадуть можливість просто злиняти з України, як дали Кучмі чи Януковичу. Зрештою, якщо їм і вдасться запроторити Зе і його найближче оточення за ґрати, це не означатиме, що проблему корупції буде вирішено і Україна убезпечить себе від президентських злочинів у майбутньому.

В Україні багато хто розуміє, що проблемою є не конкретний імʼярек, а Система, тобто спосіб урядування, який Україна успадкувала від СРСР. Автори, які пишуть про необхідність зміни саме цієї Системи, справді переконані, що змінивши спосіб урядування або ліквідувавши інститут президент-ства вони раз і назавжди вирішать проблему.

Я не раз писав, що інститут президентства в Україні з його адміністрацією/секретаріатом/офісом є аналогом ЦК Компартії України, який був рукою Кремля і тримав під тотальним конт-ролем усю систему влади згори донизу, тобто в ручному режимі керував урядом, обласними, районними і місцевими (аж до окремо взятого села) органами урядування, але ні за що не відповідав за законом.

Інститут президентства можна, звичайно, ліквідувати, і така ідея уже витає в політичному просторі України. Але я не певний, що це дасть бажаний результат. Натомість все одно появиться якийсь інший позаконституційний орган, який візьме на себе функції цього інституту. Така природа авторитарно-тоталітар-ного радянського суспільного устрою, в умовах якого продовжує жити Україна, і всі біди якої обумовлені лише цим.

Отже, розвʼязання проблеми я бачу виключно в заміні радянського суспільного устрою якісно новим суспільним ладом, заснованим на українських національних традиціях і звичаях. Ця заміна обумовить якісно нову і ефективну систему урядування, засновану також на національних традиціях і звичаях, коли посадовець будь-якого рангу несе відповідальність усім своїм майном і життям, а засадничим принципом життя суспільства є жити по совісті.

Внаслідок таких системних устроєвих змін українці перестануть висувати на відповідальні посади будь-якого рівня людей із сумнівною репутацією, не будуть вибирати між меншим і більшим злом, а приводитимуть у владу лише тих, для кого служіння народові є покликанням, а не способом самозбагачення. Дуже мені хочеться, щоб люди нарешті почули й усвідомили це.

31 липня 2025 р.

КНИЖКИ АВТОРА,
З ЯКИХ ВЗЯТО СТАТТІ ДЛЯ ЦІЄЇ ЗБІРКИ ВИБРАНОГО

Українізація як факт і фактор системних змін: Збірка статей і нотаток. — Вашинґтон, 2019. — 230 с.

В‘ячеслав Чорновіл як явище української історії й політики: Збірка статей і нотаток. — Вашинґтон, 2019. — 201 с.

Будапештський формат: Збірка статей і нотаток. — Вашинґтон, 2020. — 294 с.

Україноцентризм, журналістика і система ЗМІ: Збірка статей і нотаток. — Вашинґтон, 2020. — 449 с.

Світове українство — рушійна системних змін в Україні: Збірка статей і нотаток. — Вашинґтон, 2020. — 309 с.

Системні зміни — перспектива для України: Збірка статей і нотаток. — Вашинґтон, 2020. — 393 с.

Трансформаційна місія Українського Козацтва: Статті, нотатки — Вашинґтон: Видавництво Україна Інк. — 2021. — 210 с.

Інтелектуальна еліта України як проблема: Статті, нотатки. — Вашинґтон: Видавництво Україна Інк. — 2022. — 729 с.

Existential War: The Nature of Russia’s War on Ukraine & Ukraine’s Victory Strategy. — Washington, 2025. — 162 p.

Ці книжки можна замовити тут:
https://books.by/ukraina-inc.