НАРОД ЯК ДЖЕРЕЛО ВЛАДИ

З приводу позиції Софії Федини, PhD

Народний депутат Софія Федина, доктор філософії з політичних наук, пише:

У Зеленського і Ко щось дуже почало підгорати від того, що я наголосила на потребі відновлення суб’єктності парламенту, і закликала громадян України вимагати від своїх депутатів робити те, що ПОТРІБНО для ДЕРЖАВИ, а не для зеленого кодла.
Для слуг це, бачте, майже державний переворот. Скоро такими темпами заклик до слуг ходити на роботу також буде вважатися державним переворотом…
По-перше, нагадаю, що джерелом влади в Україні є народ. Ст. 5 Конституції України. Книга є у вільному доступі в кожній державній інституції та кожній бібліотеці. Нешановні слуги, вчіть основи.
По-друге, якщо ви вважаєте, що вас обрали і надали повноваження, щоб ви:
– відправляли “двушку на москву”;
– крали сотні мільйонів на енергетиці, в той час як тисячі українців мусили виживати без опалення, світла і води;
– організовували дерибан на закупівлях для ЗСУ;
– знищували антикорупційні органи, щоб прикрити найближче оточення презедента;
– зривали спецоперації із затримання московських військових злочинців на догоду кремлю;
– сприяли московському вторгненню своєю агресивною НЕПІДГОТОВКОЮ до оборони;
– зупиняли ракетну програму, яка дозволила б нам успішно бити московитів;
– знущалися з ВПО; 
– тиснули на підприємців;
– зливали мільярди на марафонну пропаганду і відбілювання зрадників, замість вкладення цих коштів у Сили Оборони;
– організовували велике крадівництво на дорогах;
– крали на побудові фортифікацій; 
– покривали корупціонерів, злодіїв і зрадників, бо вони “свої, служебні”;
– і цей список можна ще дуже продовжувати – 
ТО ВИ ДУЖЕ ПОМИЛЯЄТЕСЯ! 
Кожен представник влади має бути ПІДЗВІТНИЙ своїм виборцям і загалом громадянам України. І виконувати свої обов”язки згідно з законом і волею народу.
І вам, зелене плем”я, ще доведеться відповідати і за державну зраду, і за Баканова, і за Єрмака, і за Міндіча, і за Галущенка, і за Наумова, і за розгул опзж, і за транзит московської нафти, який ви щось ніяк не можете перекрити, і за медіакілерство, і за відключені канали, і за те, що для вас основним ворогом є @Європейська Солідарність , а не путін…. і цей список теж можна продовжувати ще довго…
Товариство, а що скажете ви?

***

НАРОД ЯК ДЖЕРЕЛО ВЛАДИ

Постараюся пояснити, в чому проблемність цієї справді демократичної формули. Так і є, народ є джерелом влади, яку формує і здійснює через інститути суспільства, у свою чергу відповідним чином організованого і структурованого. Організованість і структурованість суспільства залежить від рівня національної свідомості й громадянської зрілості (відповідальності) як суспільства в цілому, так і кожного окремо взятого члена цього суспільства (громадянина) зокрема. Чим вищий рівень національної свідомості й громадянської зрілості (відповідальності), тим сильніше громадянське суспільство і тим більший та потужніший вплив воно справляє на формування системи урядування (владних інститутів) та їх якість. Інакше кажучи, який стан суспільства, таку і владу воно формує.

Отже, влада в незалежній Україні — продукт стану того суспільства, яке сформувалася на теренах України не тільки за роки її незалежності, але й за століття перед тим.

Упродовж кількох століть, як відомо, українці як народ були поневоленими Московією, Польщею та Австро-Угорщиною, а дві третини двадцятого століття жили в умовах авторитарно-тоталітарного радянського суспільного устрою. Не буду тут застановлюватися на тому, як національні традиції і звичаї допомагали українцям зберегти себе як народ в умовах бездержавності під гнітом московитів, поляків, австро-угорців. Важливіше звернути увагу на те, як російські більшовики постаралися за три чверті століття зробити те, що їхнім попередникам не вдавалося здійснити упродовж цілий століть.

Ідеться про трансформаційні процеси суспільного характеру. Голодомори й репресії — те, про що ви добре знаєте і про що багато говориться й пишеться. Менше говоримо й пишемо про роль більшовицької, а відтак і компартійно-радянської пропаганди. Поза увагою у нас залишається ще одна царина, про яку чомусь не говорять, але яка чи не найбільшою мірою формувала радянське суспільство, і це — освіта та просвіта.

Більшовики не просто так почали з лікнепу (ліквідації неписьменності), потім запровадили обов’язкову початкову, неповносередню й середню освіту, яка давала не тільки знання, але й була потужним інструментом впливу на формування свідомості громадян через гуманітарні й суспільні дисципліни. Суспільні дисципліни (історія КПРС, основи марксизму-ленінізму, діамат та істмат) були обов’язковою частиною середньої спеціальної та вищої освіти. В СРСР існувала ціла індустрія (галузь) просвіти для дорослих. І це не тільки широко розгалужена мережа товариства «Знання», а ще й університети марксизму-ленінізму.

Компартія та держава опікувалися усім, і перш за все — мізками, умами людей, народу. Звісно, ніхто й на думав розвивати у учнів загальноосвітніх шкіл та студентів вишів критичне мислення. Для компартійно-радянської системи освіти, просвіти й пропаганди важливо було, щоб індивід усвідомлював себе лише «гвинтиком» (шурупом, шайбою чи чим там ще) якогось незбагненного механізму, одержимого ідеєю будівництва комунізму, де від кожного вимагатиметься за здібностями, але кожному даватиметься за потребами. Уявіть собі ці ножиці у співвідношенні здібностей і потреб.

Як наслідок, у свідомість і підсвідомість кожного індивіда зокрема і усього народу в цілому закладалася ідея, що держава подбає про задоволення його потреб незалежно від його здібностей. Так наріжними каменями свідомості й підсвідомості нашого люду утвердилися два взаємопов’язані чинники — ІНФАНТИЛІЗМ і ПАТЕРНАЛІЗМ.

І ось в один спекотний серпневий день 1991 року СРСР разом із його «честю і совістю» (так називати КПРС) наказав довго жити, парад суверенітетів розщедрився незалежністю для союзних республік, і Україна проголосила свою незалежність.

Формально Україна стала незалежною суверенною державою, яку визнали країни світу. Нагадаю, що Україні дістався кусень економіки СРСР (і це без того, що Москва свідомо не віддала Україні з того, що мала б віддати: 16% золотого запасу, власності за межами СРСР та ін.), який давав їй місце у десятці найбільших економік світу (РФ у десятку не потрапляла). Але фактично Україна залишилася радянською, бо навіть не спробувала вийти з системи координат радянського суспільного устрою.

Мало того, що Україна зберегла радянську систему рад з її «демократичним централізмом», перейменувавши ЦК КПУ на адміністрацію президента, вона зберегла систему радянської освіти й просвіти. Прикметно, що з системи освіти не вилучили традиційно компартійно-радянські суспільні дисципліни й не розігнали істориків КПРС, філософів і політекономістів. Останні лягли спати компартійними ідеологами, прокинулися незалежними політологами. Відповідним чином були перейменовані й дисципліни та кафедри…

В освіті почалася боротьба за мову викладання, але ніхто навіть не подумав про українізацію змісту, суті освіти в незалежній Україні.

Ще цікавіше з просвітою для дорослого населення. Мережа всесоюзного товариства «Знання» продовжила свою діяльність так, наче нічого й не змінилося. Університети марксизму-ленінізму канули в Лету — наче їх ніколи й не було. Звільнену нішу мало б зайняти відроджене товариство «Просвіта», але воно чомусь так і не додумалося розгорнути мережу українознавчих університетів, шкіл, семінарів, гуртків та ін. А навіщо?

Як усе ще радянська за суттю освіта в незалежній Україні не стала україноцентризмною, так само й просвіта україноцентричною не стала. Товариство “Знання” не зазнало суттєвих змін, а відроджена “Просвіта” зайнялася не так власне україноцентричною просвітою, як забезпеченням громадсько-політичної діяльності своїх лідерів різних рівнів (національного, обласного, районного, міського), сприяючи обранню їх депутатами відповідних рад та одержанню посад у відповідних органах виконавчої влади.

Звісно, україноцентрична просвіта громадян України або хоча б організація безкоштовних курсів української мови для російськомовних, попит на які у перші роки незалежності зріс завдяки тому, що українська мова ставала модною, не стали програмними для товариства “Просвіта”, з якою злилося й новоорганізоване товариство української мови. Ну, а потім спрацювала сила інерції…

Я багато писав про те, як у незалежній Україні не склалася україноцентрична журналістика й система ЗМІ. Навіть справді україноцентричні журналісти зрадили ідею творення україноцентричної системи ЗМІ й пішли працювати на олігархів, які щедро платили їм за роботу.

Оскільки святе місце порожнім не буває, прогавлену освітою й просвітою, журналістикою й ЗМІ нішу під прикриттям “українських” олігархів зайняла пʼята колона, активізована й підтримана Москвою. Українобайдужі й україноненависні учителі, професори й викладачі вишів, журналісти й медіаменеджери взяли гору. Книжковий ринок України заполонила росіійськомовна книжкова продукція українського й російського виробництва. Така ж продукція, як цунамі, накрила радіотелевізійний простір. “Слуга народа” і “Свати” – частина тієї продукції…

Мода на українську мову й культуру залишилася лише спогадом. Мовні активісти похопилися, але було вже пізно, та й ситуативні підходи, чужді й натяку на системність, звичайно, не могли виправити ситуацію. Закони про квоти в радіо й телепрограмах, про українську як мову викладання у школах і вишах, про статус української як державної мови, про декомунізацію тощо, зосереджені на розвʼязанні суто формальних завдань, свідомо обминаючи навіть натяки на системні сутнісні підходи.

Отже, за всі роки незалежності ніхто в Україні навіть не намагався зайнятися піднесенням рівня національної свідомості й громадянської зрілості (відповідальності) українського суспільства. Соціальні психологи зауважують, що рівень свідомості українців тримається на рівні, що відповідає розвиткові дітей 9-10-річного віку, тобто не сягає навіть підліткового рівня. Це – той вік, коли без батьківської опіки діти функціонувати не можуть. Батьківська опіка на рівні суспільства або народу відома під назвою ПАТЕРНАЛІЗМ. Це – коли люди не можуть або й не хочуть самостійно розвʼязувати проблеми, а відтак воліють, щоб хтось прийшов і зробив за чи для них те, що мали б робити чи зробити самі.

І от уявіть собі, яку систему урядування (владу) може створити конституційно означене джерело влади з таким рівнем національної свідомості й громадянської зрілості (відповідальності). Оглядаючись довкола, це джерело влади звертає увагу на активніших і агресивніших, які проворніше проявляють себе, бо нагліші і більш-менш добре знають, чого вони хочуть і можуть. Розштовхуючи ліктями інфантилів, до влади прориваються якраз ті, у кого є власний інтерес і кому абсолютно байдужі інтереси тих, хто прагне їхнього патерналізму.

Як не дивно це звучить, але названі Софією Фединою люди — корупціонери і зрадники — є частиною названого джерела влади. Так що формально норма Конституції не порушена.

Рівень освіченості пані Федини, здавалося б, достатньо високий, щоб усвідомлювати сказане мною вище, але ні вона, ні її колеги по партії з ученими ступенями (Вʼятрович, Порошенко та інші) чомусь не розуміють, що треба серйозно займатися освітою й просвітою із джерелом влади, піднімати його рівень національної свідомості й громадянської ЗРІЛОСТІ, тобто допомагати народові ДОРОСЛІШАТИ.

Біда тільки в тому, що ні вони, ні бодай хтось інший цього не робили, не роблять і, схоже, не збираються робити.

Освічений народ обирає суспільний лад, заснований на його національних традиціях і звичаях і спосіб урядування, який мінімалізує корупцію і зраду, оскільки формує освічену владу, делегуючи у владу справді кращих із кращих і чесніших із найчесніших.

17 лютого 2026 р.

Більше тут:

Володимир Іваненко. ЕКЗИСТЕНЦІЙНІ УРОКИ УКРАЇНИ: Яку Україну ми будували, яку мали б побудувати і чому нас нічому не вчить війна

Володимир Іваненко. ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ЕЛІТА УКРАЇНИ ЯК ПРОБЛЕМА: Статті й нотатки