ВСЕУКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ НАУК: БУТИ ЧИ НЕ БУТИ?

Запис професора Олександра Костенка спонукає нас повернутися до обговорення теми з тих тем, які болять нам від часу проголошення державного суверенітету, а потім і незалежності України. Йдеться про місце і роль українських учених, а отже — й української науки у процесах націєтворення й державотворення. Відповідь на запитання, що його задає О. Костенко проста:

Коли українські вчені з високим рівнем національної свідомості й громадянської відповідальності на засадах україноцентризму й доброчесності об‘єднаються навколо ідеї системних змін і сформують критичну масу інтелектуалів для піднесення національного рівня й громадянської зрілості українського суспільства з метою трансформації й перетворення на справді будівничу силу націєтворення й державотворення, відродять традиції Всеукраїнської Академії Наук (ВУАН), будьте певні: знайдуться й джерела фінансування української науки.

Очевидно, що Національна академія наук України як спадкоємиця АН УРСР навряд чи згадає про традиції ВУАН, на руїнах якої більшовики на початку 30-х років створили АН УРСР як філію АН СРСР, сиріч РАН. Тому так само очевидно, що нагальним стає створення альтернативи НАНУ.

Наприкінці 80-х — на початку 90-х років минулого століття були сподівання, що активізується й візьме активну участь в українському науковому процесі Українська Вільна Академія Наук (УВАН), створена українськими вченими, які опинилися на еміґрації. Прикметно, що Наукове Товариство імені Шевченка (НТШ) з розпадом СРСР активно включилося в наукове життя України, і це, мабуть, це можна пояснити тим, що за радянської влади НТШ в Україні не існувало.

На превеликий жаль, такою активністю УВАН не проявилася. Скорше навпаки — її діяльність стає усе менше й менше помітною. Зрозуміло, що учені, які її створювали й розвивали, поступово зіходили зі сцени. Натомість у члени УВАН почало потрапляти усе менше учених, а все більше — випадкових людей, які готові платити членські внески, щоб пишатися своїм членством у свого часу солідній організації.

Ця криза почалася ще тоді, як дійсні члени й члени-кореспонденти УВАН повернули свої взори на АН УРСР (кінець 80-х років), яка невдовзі стана НАНУ, плекаючи надію, що фінансована урядом України Академія втілить у життя те, про що вони десятиліттями мріяли на чужині. Та й членство в АН УРСР чи НАНУ, звичайно, зваблювало.

Зрештою, вийшло так, як вийшло: НАНУ за тридцять років діяльності в незалежній Україні змінила назву, але по суті так і не трансформувалася в новітню академічну інституцію. А УВАН тим часом втратила те, що мала, а на нові наукові звитяги їй забракло снаги, бо не все в науці вирішують гроші.

Таким чином, українські вчені й українська наука пустилися берега й лягли у тривалий дрейф, який повторює дрейф самої незалежної України.

На переломі 80-х і 90-х років недовго проіснувала Українська Наукова Асоціація (УНА), очолювана академіком Павлом Кислим, яку ми — учасники установчих зборів — розглядали як альтернативу АН УРСР. Пам’ятаючи про УНА, через двадцять років я повернувся до ідеї створення міжнародної асоціації українських вчених. Для обговорення цієї ідеї й було створено відповідні платформи у соціальних мережах.

Була спроба опертися на досвід УНА. З цією метою я вийшов на контакт з академіком П. Кислим, який написав мені у своєму листі, що УНА створювалася з єдиною метою — заради відродження Києво-Могилянської Академії (КМА). Мені ж здається, що сам пан академік відмовився від створення альтернативи АН УРСР, як тільки задоволив свої потреби того часу.

Сторіччя ВУАН (1918–2018), яке фактично не відзначалося належними заходами (проведенням наукової конференції, публікації збірників статей та монографічних досліджень), залишилося практично непомітним навіть самим науковцям. Нам же воно підказало нагальність актуалізації традицій ВУАН, яка заклала організаційні підвалини української науки.

І ось тепер ця ідея проситься до матеріалізації, і ми виносимо на обговорення пропозицію створення чи відновлення діяльності Всеукраїнської Академії Наук як наукової інституції усього світового українства, яка може стати фундаментом для об’єднання перспективного й ефективного потенціалу НАНУ та УВАН і яка стане якісно новою організацією наукового процесу в Україні й українському зарубіжжі.

Звісно, ми не маємо тієї матеріальної бази, яку мають НАНУ чи хоча б УВАН. Матеріальна база, як і фінансування, — справа набувна.

Головним для нас має бути згуртування україноцентричних учених в усіх царинах науки (як суспільних, так і природничих), які зацікавлені в тому, щоб просувати в суспільство ідею системних змін в Україні, втілити цю ідею в життя й перетворити українську науку на живильний грунт для вирощування української інтелектуальної еліти, і відтак ставати авангардом українського націєтворення й державотворення.

У зв’язку з цим ми запрошуємо усіх зацікавлених до активного обговорення порушеної теми, випрацювання засад об’єднання наших зусиль. Український Університет та Український Університетський Клуб беруть на себе координаційні функції. Тематична сторінка й відповідна тематична група в соцмережах — наш підручний майдачик для обговорення, накопичення пропозицій і т.ін.

Володимир Іваненко, Український Університет, Український Університетський Клуб.

21 січня 2021 р.

Published by Dr Volodymyr Ivanenko | Д-р Володимир Іваненко

Entrepreneur, Professor & Scholar | Підприємець, професор, учений

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out /  Change )

Google photo

You are commenting using your Google account. Log Out /  Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out /  Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out /  Change )

Connecting to %s

%d bloggers like this: