ЗГАДАВ МЕНЕ ВАДИМ СКУРАТІВСЬКИЙ

Мій колишній студент Валерій Ясиновський, читаючи книжку Ввдима Скуратівського «От із такого ми світу», висловив своє враження про неї у соцмережах:

«Лише на 87-ій сторінці, а вже бажання повторити фразу жінки з Бессарабського ринку, яка колись, у сімдесяті, закликала Григора Тютюнника і Степана Колесника купити у неї квашені огірки. Зважаючи на совєцьке міжсезоння, сей товар був того дня лише у неї і нетоварним видом своїм убивав щонайменші позви апетиту. Але жінка бадьоро закликала: “Покупайте, молодиє люді, — СТОКО ПОЛУЧІТЕ ВПЄЧАТЛЄНІЙ!”

Отак і зо мною нині, як тоді зі світлої памʼяті Степаном Павловичем, котрий цю історію переповів. До 436-ї, завершальної, сторінки сеї книжки мені, спрокволому у темпах читання, ще шпортати і шпортати, а я вже під “ВПЄЧАТЛЄНІЄМ”. Їх таки більше, ніж наведу, бо книжка не моя й олівцю до неї зась.

Автор, згадуючи у життєписі про трагедію села Козари на рідній Чернігівщині, пише про убивць німців, хоча це село і його мешканців палили мадяри – ще на початках 80-х був там з редакційним завданням і спілкувався з очевидцями.

Втім, ці свідчення тоді з матеріалу вилучив цензор, замінивши у тексті “крамолу на народ братнього соцтабору” універсальним “фашисти”. Гадаю, тепер автор міг би посвідчити цю трагедію не крізь завісу “радпропу”.

А про смерть Коцюбинського від сухот —“се новина для мене”. Доти читав про серйозні проблеми із серцем, Євген Чикаленко у своїх щоденникових записах, зроблених у день смерті Коцюбинського, згадує про астму, яка домучувала небіжчика в його останні місяці життя.

Про сухоти вичитую вперше. Та чи правду вичитую?

І нарешті про письменника Аркадія Любченка, якого автор книжки зробив “державним діячем тих років”. Одібравши хліб “держдіяча” в іншого Любченка — Панаса.

У цієї дитини, себто книжки, — не одна нянька. Сам автор, шановний академік НАМ Вадим Скуратівський, Світлана Сімакова, яка готувала тексти, ще й науковий редактор Андрій Пучков.

До слова, тексти, які тут згадую, вже бачили світ російською. Невже ізвітди оті “ВПЕЧТАТЛЄНІЯ” прямісько у книжку “Духу і Літери” перекочували?»

***

Ось як я висловився з приводу сказаного Ясиновським:

«Вадимові не варто було взагалі влазити в українознавство. Чуже воно було йому від самого початку, хоч і занесла його доля попрацювати в музеї Лесі Українки (там ми і познайомилися). Для нього рідна стихія — справді глибоке бачення європейської та й узагалі світової культури через російське збільшувальне шкло. Щира росіянка Ірина Панченко йому в цьому допомагала. І хоч тепер Вадим пишеться Скуратівським (як його навіть не однофамілець Василь Скуратівський), йому залишатися б Скуратовським, як він уперто писав (і навіть сердився, коли його називали Скуратівським) до розпаду СРСР. Непроста таки справа — пристосовництво».

В. Ясиновський відповів мені так:

«Та й кортить же повторити фразу відомого літературного героя: “Як же це правильно, Ватсоне!” А після думки про “збільшувальне скло” – то й поготів. “Покажчик імен”, який замикає книжку, – зело красномовно потвердить Вашу думку. Хоча є у тих багатосторінкових “скрижалях” і згадка про шановного “Іваненка Володимира”. Одразу після згадки про Івана (Грозного)».

«Валерій ЯсиновськийЦікаво, що він там пише про Іваненка Володимира. Ану, зробіть фото і надішліть мені в приват. Дякую!» — попросив я свого колишнього студента.

І ось що надіслав мені пан Ясиновський, дочитавши до відповідної сторінки у книжці Скуратівського:

«Можна згадати також авангардистські наукові школи нашої тодішньої демографії, статистики, математичної економії, соціології, орієнталістики, фольклористики й навіть музикознавства. Уважний дослідник творчої спадщини Климента Квітки Володимир Іваненко так оцінив його концепцію «первинних монорядів» та «ангемотонічних примітивів», висунуту саме у 1920-х: у контексті світової музики Климент Квітка — те саме, що його талановита дружина Леся Українка — у контексті світової літератури. Цей визначний музикознавець був досить типовим діячем українського «червоного ренесансу» 1920-х.»

Дякую, пане Валерію! І Вадимові за цю згадку треба було б подякувати. Цікаво, що мої публікації про Квітку уже більше як півстолітньої давності не перестають цікавити людей.

На Academia.org є одна праця, до якої і я причетний, що користується особливою популярністю: Квітка К. Українські народні мелодії в 2-х частинах. Ч. 1. Збірник / Упоряд. та ред. А. І. Іваницького.