УКР | ENG
Про природу і особливості корупції в Україні
Перед залученим записом Миколи Несенюка “Справжній хазяїн” було чимало інших з реакцією на придбання Рінатом Ахметовим у Монако квартири на 21 кімнату. Додайте їдальню, кухню, санвузли та інші приміщення, і ви уявите цілий поверх або й два поверхи розкішного будинку…
Чим мене зацікавив залучений запис? Та тим, що Ахметова тут вписують в «інтерʼєр» чинної влади в Україні — влади, яка не зреагувала на ахметівську покупку, здійснену, звісно, за власні кошти, виведені з України, яка воює з російським агресором і в якій Ахметов заробляє гроші.
Замість того, щоб реінвестувати зароблене в Україні чи використати на відбудову зруйнованих російськими бомбами, ракетами й шахедами свої ж бізнеси або помешкання своїх працівників, Ахметов виводить зароблене за кордон і демонстративно інвестує в найдорожчу нерухомість. Такі покупки не залишаються непоміченими — про них пишуть ЗМІ, їх обговорюють у соцмережах… Ясна річ, у світі формується відповідне уявлення про Україну, про українські бізнеси, про українську владу…
Українська влада, як зауважує автор тексту, ніяк не зреагувала на таку справді надзвичайну подію. Висновок зроблено такий, що й можновладці українські, очевидно, роблять те саме — хіба що в інших масштабах.
За спостереженнями експертів, у часі війни з України виводять в офшори приблизно сто мільярдів доларів на рік (торік було озвучено цифру навіть більшу — 112 мільярдів доларів).
Зрозуміло, що такими оборудками зайняті олігархи, а також політики та урядовці, які мають що виводити й можуть це робити безперешкодно. Неважко дійти думки, що українська влада є частиною цього бізнесу, і тому апелювати до влади немає сенсу.
Мене бентежить ставлення до цього всього з боку українського суспільства і українського зарубіжжя. Що спостерігаємо? Трохи лементу в соцмережах у вигляді хайпу, обурення, сарказму, а то й такого собі легкого гумору. Не більше!
Ніяких мітингів чи бодай пікетів біля офісів і помешкань олігархів. Ніхто не кидає пляшечки з фарбами, ніхто не бʼє вікна… Суспільству, виходить, байдуже…
Останнім часом, правда, я ловлю себе на іншій думці: основній масі нашого люду не так байдуже, як… заздрісно!
З чого я роблю такий висновок? Так з того, що помітив тенденцію, яка, здається, вже стає закономірністю.
Відстежте боротьбу з корупцією за той період, який може охопити ваша памʼять, і зверніть увагу на памʼятні вам імена борців із корупцією.
Як правило, активні борці з корупцією, діставшись у владу чи очоливши суспільний інститут, досить швидко самі ставали корупціонерами. Нові борці з корупцією відтак ловили на гарячому новоявлених корупціонерів, витискали їх із тепленьких місць, і відтак самі ставали корупціонерами…
Отакий цікавий процес: боротьба з корупцією як рушій «прогресу» й — даруйте на слові — виродження суспільства.
Мені стає страшно від усього цього. А вам?
***
Моя перша публікація про тотальну корупцію в Україні була на початку 1997 року. Те, що я зауважив ще тоді, лише підтверджується. Нижче подаю цей текст українською мовою, а також англійською мовою, як він був опублікований 16 березня 1997 року у тижневику Ukrainian Weekly (США).
***
Номенклатура та корупція
Під час будь-якої дискусії про надання Сполученими Штатами допомоги новим незалежним державам і, особливо, Україні, йдеться про «зростаючий рівень корупції в Україні».
Корупція в Україні та будь-якій іншій колишній радянській республіці – це факт. Але «зростаючий рівень корупції» – такий висновок можуть зробити лише люди, які не бачать лісу за деревами – або не знайомі з внутрішніми справами України чи будь-якої іншої колишньої радянської республіки.
Корупція була цементом радянського суспільства, і її коріння сягає традиційних рамок державної влади в Російській імперії.
Корупція в Україні не може зростати далі. Де ще вона може зростати, якщо це явище вже проникло в усе в суспільстві?
Корупція зараз переживає процес самооновлення.
Корупція в Україні є продуктом іншого явища, відомого як номенклатура. Корупція – це просто дерево, номенклатура – ліс. Де існує номенклатура, там також є неконтрольована корупція. Номенклатура без корупції неможлива. Однак корупцію без номенклатури можна контролювати.
Номенклатура була створена комуністами як глибоко вкорінена система відбору, навчання, резервування та розстановки кадрів для кожної сфери життя держави, від найвищих керівників до найнижчого рівня керівників команд. Ця процедура формування, ця система старшинства, по суті, започаткувала організовану злочинність. Історично це можна пояснити: більшовики, перш ніж прийти до влади, протягом багатьох років діяли в підпіллі та вважалися державними злочинцями в Російській імперії. Перебуваючи в кримінальному підпіллі, вони розробили жорстку ієрархічну структуру, яка продовжувала існувати і після революції; саме тому пізніше державна влада Радянського Союзу завжди була в гармонії зі своїм кримінальним світом.
Розпад Радянського Союзу, боротьба за незалежність від Росії, процеси демократизації та вільна ринкова економіка не змінили характеру номенклатури, яка залишилася при владі в нових незалежних державах. Немає винятків – навіть у таких країнах, як Литва чи Естонія, адже номенклатура була єдиною професійно підготовленою силою, яка керувала «величезними масами трудящого народу».
Одна частина номенклатури залишилася вірною своїм старим ідеям, інша різко звернулася до нової символіки. Але решта – більшість – просто змінила колір свого прапора та зміст своїх гасел.
Адаптивність – головна характеристика номенклатури. Це допомагає номенклатурі змінювати свій зовнішній вигляд, зберігаючи при цьому незмінність своєї сутності.
Ось чому навіть у регіонах, де вільні вибори привели до влади нові сили, природа, характер та методи управління залишаються незмінними – ніби ще за радянських часів.
Номенклатура міцно тримає українську націю в руках, і найближчим часом немає підстав сподіватися на покращення соціального середовища.
Правильним способом вийти з-під корупції має бути законодавча заборона колишнім членам Комуністичної партії Радянського Союзу обіймати будь-які керівні посади. Але цей закон не пройде через Верховну Раду, найвищу законодавчу владу в Україні, оскільки 99 відсотків її складається з номенклатури. Те саме можна сказати про виконавчу та судову гілки влади.
Майбутні покоління – єдина надія для України. Але це займе час – щонайменше 20 років.
Володимир Іваненко
Nomenklatura and corruption
During any discussion about the United States providing aid to the newly independent states and, especially, to Ukraine, the matter at hand is “Ukraine’s growing level of corruption.”
Corruption in Ukraine and any other former Soviet republic is a fact. But a “growing level of corruption” – such a conclusion can only be made by people who cannot see the forest for the trees – or are unfamiliar with the internal affairs of Ukraine or any other former Soviet republic.
Corruption was the cement of Soviet society, and its roots go back to the traditional framework of state power in the Russian empire.
Corruption in Ukraine cannot grow any further. Where else can it grow if this phenomenon has already infiltrated everything in society?
Corruption is now undergoing the process of self-renovation.
Corruption in Ukraine is a product of another phenomenon, known as the nomenklatura. Corruption is just a tree, nomenklatura – the forest. Where the nomenklatura exists, there is uncontrolled corruption, too. The nomenklatura without corruption is impossible. Corruption without the nomenklatura, however, can be controlled.
The nomenklatura was created by Communists as a deep-rooted system of selection, education, reservation and arrangement of personnel for every sphere of the state’s life, from the very top executives to the lowest level of team leaders. This procedure of formation, this system of seniority, in essence, initiated organized criminality. Historically, this can be explained: the Bolsheviks, before they came to power, for many years functioned in the underground and were considered to be state criminals in the Russian empire. While in the criminal underground, they developed a rigid hierarchical structure that continued after the revolution; that is why later the state power of the Soviet Union was always in coalescence with its criminal underworld.
The disintegration of the Soviet Union, the struggle for independence from Russia, democratization processes, and the free market economy did not change the nature of the nomenklatura that remained in power in the newly independent states. There are no exceptions – even in such countries as Lithuania or Estonia, because the nomenklatura was the only professionally trained force that governed “the vast masses of the working people.”
One part of the nomenklatura remained faithful to its old ideas, another sharply turned to new symbols. But the rest – the majority – just changed the color of their flag and the contents of their slogans.
Adaptability is the main characteristic of the nomenklatura. This helps the nomenklatura change its outward appearance, while retaining the immutability of its essence.
That is why, even in the regions where free elections brought to power new forces, the nature, character and methods of governing remain invariable – as if still under the Soviets.
The nomenklatura keeps a tight hold on the Ukrainian nation, and in the near future there is no reason to hope for improvement of the social environment.
The proper way to get out from under corruption should be the legal prohibition against former members of the Communist Party of the Soviet Union to hold any leading positions. But this law will not pass through the Verkhovna Rada, the supreme legislative power in Ukraine, for 99 percent of it consists of the nomenklatura. The same can be said of the executive and judicial branches of power.
Future generations are the only hope for Ukraine. But this will take time – a minimum of 20 years.
Volodymyr Ivanenko
Published:
http://www.ukrweekly.com/old/archive/1997/119716.shtml
***
PS. Природу корупції на пострадянському просторі вам допоможе зрозуміти й тероризм у законі як породження російських імперських історичних традицій та чинник радянського суспільного устрою.
Dr. Volodymyr Ivanenko | Др. Володимир Іваненко 