Дискусія з професором Володимиром Білецьким і відповідь усім тим, що закидають мені проросійські наративи й роблять мене ледве не ворогом України
Ця дискусія виникла спонтанно у соцмережах після публікації пресрелізу про вихід попереднього номера журналу “Україна”.
Поява імені Сергій Суханова як одного із авторів добірки матеріалів український контекст файлів Епштейна у першому випуску журналу “Україна” за 2926 рік роздратувала одного із учасників українського сегменту соцмереж і активного учасника нашого видавничого проекту “Українські можливості Амазону” доктора технічних наук, професора Володимира Білецького: “І знову – Сергій Суханов…… – очільник однієї з проросійських маргінальних партій в Україні (Партія Сергія Суханова). Чи може журнал “УКРАЇНА” друкувати антиукраїнських авторів? Питання риторичне…” (на підтвердження проросійськості С. Суханова осилання на статтю у Вікіпедії). Я пояснив коментаторові, що “тут Суханову належить текст, який не має відношення до теми, яка вас турбує”. В. Білецького така відповідь не задовольнила, і відтак між нами виникла дискусія, яка має принципове значення для розуміння сучасних проблем українського суспільства.
Володимир Білецький: Що б не написав Сергій Суханов – це вже не дуже і важливо. Він має свій чіткий бекграунд. Сергій Суханов характеризується як український політичний діяч проросійської орієнтації, пов’язаний із середовищем, що виступало за тісніші зв’язки України з Росією та підтримувало ідеї федералізації й особливого статусу для окремих регіонів; у контексті подій після Євромайдану та початку анексії Криму він залишив підконтрольну Україні територію й виїхав до Криму, який на той момент уже перебував під контролем Росії, що зазвичай трактують як політичну еміграцію або втечу, пов’язану зі зміною влади та ризиками переслідування в Україні; водночас у публічному просторі фігурували звинувачення та скандали щодо його висловлювань, які оцінювали як прояви антисемітизму та мови ворожнечі (закликав до єврейських погромів в Україні), що суттєво вплинуло на його репутацію. А ТЕПЕР РЕПУТАЦІЯ СУХАНОВА — ЦЕ ВЖЕ І РЕПУТАЦІЯ ВАШОГО ЖУРНАЛУ (зовсім, вияявляється, не “Україна” — раз там ТАКІ автори!!!).
В.І.: Ви мене дивуєте, пане професоре. Дуже нагадує мені «не читав, але осуджую». Вам так не личить зчиняти такий лемент. Я свідомий тієї відповідальності, яку я несу за свої слова і вчинки. Напишіть, будь ласка, добротну аналітичну статтю про Суханова як явище, і я опублікую її у наступному числі журналу. Дякую!
В.Б.: Не дивуйтеся, Колего. Я маю досвід 40 років життя і діяльності на Донеччині, в Донецьку, зокрема. І якщо журнал “Схід” дивним чином “пропадав” з полиць обласної бібліотеки, то ми ВСІ знали, що на 99% це антиукраїнська акція, Якщо книги “Східного видавничого Дому” (моє видавництво) раптово і загадково зникали з полиць і каталогів – це була на 100% антиукраїнська акція. Якщо з”являвся якийсь “автор” з ідеями а-ля-суханов, то ми збирали фахову редакцію (у нас їх було декілька : історії, економіки, філософії…), розглядали всі рецензії, авторитетні доктори наук-редактори пояснювали автору що треба для верифікації статті…) — тому у 100% випадків потенційні автори розуміли,що з антиукраїнським багажем попередніх практик до нас приходити було марно. Більше того — ми практично ніколи не друкували нікого з антиукраїнським іміджем. Принципово…. І НАЩО МЕНІ ЩОСЬ читати від людини, яка має яскраву антиукраїнську і людожерська-антисемітську траекторію? Щоб згаяти свій час? Одне ім”я таких авторів радикально змінює ставлення до видань, які охоче надають їм свої шпальти. Ви ж пам”ятаєте приповідку: “Скажи мені хто твій друг….”. ТАК ЩО ДОНЕЦЬКА ШКОЛА ДІЯЛЬНОСТІ і ЖИТТЯ серед суханових… та їм подібних ВИРОБИЛА В НАС ДОНЕЧЧАН ІМУНІТЕТ І ШВИДКУ ТА ЧІТКУ і ПРОФЕСІЙНУ РЕАКЦІЮ на антиукраїнські прояви. Є, доречі азійська мудрість про три види людей: Друзі, Вороги і НІЯКІ. Останні — гібридні, з ними майже завжди втратиш, нічого не набудиш. ….Я Вам більше скажу — читати Ваші статті про Зеленського теж не треба — зайва втрата часу – Ваше ставлення до нього — це не про дії, а про щось таке особисто-негативне. У Вас немає тут об”єктивності. І ганити Президента (і через нього Інтитут Президента) воюючої України — в сучасній ситуації гарячої фази війни – це махрове антиукраїнство. Піддавати сумніву напрцьовки ранніх Конституційних документів (П.Орлик) – які нічим не гірші від тогочасних ранніх конституційних актів країн Європи — це теж робота проти престижу України. …І все це робиться в журналі під назвою “УКРАЇНА”? Для наївняків? Для сліпих? А Ваша Ukraina, Inc – вона справді доступна на Amazon, але в міжнародних каталогах вона проходить як: “Independently Published” тобто фактично самвидав або author-supported publishing. Іншими словами виходяять книги наукові за змістом але не академічні за видавничим статусом. ….Мабуть автори цього не знають. А чому я це легко розпізнав? Бо я і видавець, і редактор з багаторічним стажем. ВАШІ АВТОРИ розуміють, що їх роботи у Вас — то “Independently Published”, які в жодній базі даних не індексуються? Це нормально, з Вашої точки зору? Це свідоме “спалювання” робіт ряду українських авторів — в тому числі і відомих? Чи “так вийшло”?
В.І.: Ну, от і вас потягло на зʼясування стосунків. Продовжуйте у такому ж дусі, і суханови будуть вдячні вам. Але я вам дуже вдячний за те, що ви розщирилися.
В.Б.: Я на особистості не переходив. Це не мій стиль і “профіль”. Мене цікавить предмет і продукт, який видає “на гора” та чи інша особа, група осіб, країна тощо. Я обговорюю СПРАВИ, ВЧИНКИ а не окремих ОСІБ (нічого особистого!). Зрозуміло, що за СПРАВАМИ, ВЧИНКАМИ, конкретною ПРОДУКЦІЄЮ (статті, книги, партії, акції тощо) стоять конкретні люди. Але це не Ваше “зʼясування стосунків” (типу як Ви вишукуєте причини цькувати Зеленського) — у мене ЦЕ ЗОВСІМ ІНШЕ — ОЦІНКА за принципом найвідомішого вислову, що міститься в Євангелії: «Отже, по їхніх плодах пізнаєте їх» — Євангеліє від Матвія 7:20. Я розглядаю і оцінюю не людей, а ПЛОДИ ЇХ ДІЯЛЬНОСТІ. А вже ЦІ ПЛОДИ і є КРИТЕРІЄМ для оцінки людей.
В.І.: Якщо так, вам і карти в руки. Зробіть мені таку ласку яко людина з технічною освітою. Ось збірка моїх статей “ЕПОХА ЗЕЛЕНОГО БІЛЬШОВИЗМУ: Президентство Зеленського і війна Росії в Україні” (https://www.amazon.com/dp/B0FQ47WQQG). Мені й моїм читачам буде цікаво побачити не огульне звинувачення на мою адресу щодо моєї позиції по Зеленському, а вдумливий і аргументований розбір мого бачення Зеленського і його “Слуги народа” як явища української історії і політики. Щиро дякую!
Тут англомовна збірка: “VZ: Zelenskyy’s Presidency & Russia’s War On Ukraine” by Volodymyr Ivanenko (https://www.amazon.com/dp/B0FXWP9DT8). За обсягом вона коротша (на 200+ сторінок), оскільки до неї не увійшли статті й нотатки, розраховані виключно на внутрішню українську аудиторію.
В.Б.: Ще у 1990-і роки на тематичні засідання Донецького Товариства Української мови ім. Тараса Шевченка приходили різні люди — в тому числі провокатори. От одна така “пані” привселюдно вилила на мене словесний бруд і ….. сама запропонувала подати на неї за це до суду. Зрозуміли нащо? Правильно(якщо зрозуміли) — щоб я не ДТУМ займався, а нею з її брудом. Щоб нейтралізувати мій час, мою розписану по хвилинах-годинах працю, щоб я не виконав те що вмію-знаю-можу. Ситуація тут дзеркально подібна. Ви вилили (і ллєте далі) купу бруду на Зеленського — і хочете щоб я все те розгрібав. Ви хочете знати мою думку (чи думку більшості думаючих українців)? Ось вона — Зеленський НЕ СВЯТИЙ! І Ви, і я, і навколо нас — теж НЕ СВЯТІ! І ще більше НЕ СВЯТІ так звані “Слуги народу”…. Але в ситуації війни з сильним ворогом нападати на Президента України — це антиукраїнська діяльність! Переможемо — розберемося! Українці в Україні розберуться. Без суфлерів. У нас є свій РОЗУМ, своя ОПІНІЯ, свої оцінки Добра і ЗЛА на тлі вже більш ніж 4-ри річної війни. А з Вашингтона, ЯК ПОКАЗУЮТЬ ЦІ ВСІ РОКИ – НЕ ВИДНІШЕ. Так що знімітьтогу ментора і — якщо є таке бажання і можливість – допомагайте Україні і українцям. А не вчіть їх жити. Та ще й у той ПІДСТУПНО-ШКІДНИЦЬКИЙ СПОСІБ, який сплять-і-бачать російонці “ЯК БИ ТИХ ХАХЛІВ ВСІХ РОЗСВАРИТИ”? “ЯК БИ ЇХ НАЦЬКУВАТИ НА ТЦК, великих і малих керівників аж до Президента України? Це — “блакитна мрія” наших ворогів. І вони застосовують дуже різні методи. Зокрема, рядяться в друзів України, в “таких же українців як і ви”, виходять зі своїми меседжами “під чужим прапором” — і все для того, щоб пересварити українців. Ваші праці про Зеленського — саме з цього “поля ягоди”. І Ви це чудово усвідомлюєте! Знаєте, але шкодите…. З великого чи малого розуму? Історія можливо покаже….. А з НЕ-СВЯТИМ-ЗЕЛЕНСЬКИМ і зеленськими ми розберемося ПІСЛЯ ВІЙНИ. Сьогодні нам треба не ВОРОХОБА-ШКАНДАЛІ-СВАРКИ, а ПЕ-РЕ-МО-ГА УКРАЇНИ!!! Її у сварках не отримаєш. Треба КОНСОЛІДАЦІЯ.
В.І.: Хльостко! Хвалю. Мені ж прикро і сумно. Схоже на те, що процес пішов, і вже невідворотно… Дякую за щирість.
***
В.Б.: Ви припізнилися…. Ще у 1990-і роки у Львові відбулася масштабна Міжнародна конференція з проблем УКРАЇНСЬКОЇ ЕЛІТИ. Матеріали конференції були надруковані у грубому томі формату А4. З моїми вже 5-6 переїздами по Україні з 2014 року електроніка цих матеріалів не збереглася, на жаль. Але Інтернет – велика сила. Думаю десь є. Схоже, що ми рухаємося по колу — те що було у Львові в 90-тих Ви пишете знову. А треба ж рухатися вперед! …..ПС: А процес відтворення української еліти справді пішов (дуже болюче і неоднозначно, часто не через НАНУ чи університети, різні творчі спілки чи колективи)… але пішов, Слава Богу. ….І він не дуже потребує гарно упакованої діаспори (ми вже бачили, що у 1990-х будувати нову Україну приїхало 2-3 українця з США, Канади – не в гості, а працювати поряд з нами-аборигенами, навіть нової україно-емігрантської хвилі не дуже потребує…. відтворення можливе тут і зараз-завтра-після війни ТИМИ, ХТО ПРОЙШОВ ЧЕРЕЗ ГАРТ ВОЄННИХ РОКІВ.
В.І.: Я був активним учасником того процесу, і я пишу про це немало. Я “припізнююся” якраз від 1989–1990 року! Саме через це мені не дали змогу навіть балотуватися у Верховну Раду 1990 та 1994 року, а потім взагалі витиснули з України.
Не було б щастя, так нещастя допомогло. Я дістав можливість проаналізувати й осмислити те, що неможливо було зробити в Україні. Велике бачиться з відстані, і саме тут, з географічної й часової відстані, я зміг побачити, зрозуміти, усвідомити й витлумачити те, що неможливо побачити впритул.
В.Б.: Ваші тези застаріли. Чому? Зараз події протікають дуже швидко. Час тече швидше – насиченіше подіями. Поки Ви робили узагальнення СТАРОЇ інформації з”являлася все НОВА інформація. Це в кібернетиці називається “втрата стійкості системи” — система стає непрацездатною. Ваші висновки для тодішніх умов може й були чинні (що теж дискутабельно), а тепер — при нових і нових “ввідних” мають хіба що історичну цінність. Доречі, я все це вже бачив і не раз — і саме на прикладі укр.-амер. діаспори. Вони як діти зі своїми старими уявленнями. Коли я сказав це уже в 1995 з трибуни Іллінойського університету Урбана-Шампейн, то було багато незадоволених, які тут же в кулуарах вже більше розпитували, ніж щось самі проголошували. А у Херетедж-Фундейшен не хотіли вірити у 2000-у що українці мають СВОЇ ментальні особливості (зокрема, в освіті). Нас не сприймали всерйоз! САМЕ ТОМУ хвалені аналітики Заходу “з географічної й часової відстані” давали нам 3-4 дні (до тижня) у 2022 р. — далі за їхніми прогнозами повинно статися падіння України…. Сталося? Чому не сталося? Причина — незнання ОБ”ЄКТУ – сучасної України. Ви бачили ще радянську Україну і туристом проїхали транзитом по вже початку сучасної. Тут за місці все швидко змінюється… — просто з місяця в місяць (навіть не з року в рік). А Ви хочете радити за даними минулого століття, чи початку цього? Приклад: війна рф проти України почалася за лекалами 2-ї світової. Зараз (за 4 роки!) – все ІНШЕ!!!!! Фронту немає, лінії дотику з противником немає. Є кіл-зона. Є дронова техніка, дронові війська. Спробуйте зрозуміти, що той світ, який Ви знали — це минуле і його не притулиш до сучасності. Відстань і час – вже не союзник “мислячих”, а їх підступний ворог. Хто не біжить за прогресом, за подіями — той вчорашній і тому смішний у своїх поглядах. Це — альфа і омега швидкозмінної сучаності. Це закон сучасного життя. А те що Ви робите — в якомусь зовнішньо-привабливому і формально україноцентричному виданні надаєте трибуну авторам з протилежними поглядами — ці штучки ми багато разів бачили в Криму, на Донбасі — ми все це вже “пройшли”. Обманути публіку, яка бачить тільки оболонку можна (та й то ненадовго). Але не обманите тих, хто читає і мислить. І вже зовсім смішно таке: Це не я — це незалежні автори…. Це вже зовсім дитяча “логіка”. ….Насамкінець: я запитав одну людину, яка знала Вас у Києві. Знаєте, що вона відповіла? “Не судіть його строго – він же радянська людина. Не пройшов той шлях, що ми в Україні”. Так напевно і є.
Правильно! Саме така типова реакція СТАРОГО СВІТУ на НОВИЙ СВІТ. Але в житті завжди перемагає не СТАРИЙ, а НОВИЙ. Такий закон життя. І тут нічого не вдієш.
В.І.: Ловко! Так сказав би мій дід, стовідсотковий антирадянщик, під впливом якого я виростав. Так що радянською людиною, на щастя, я ніколи й не був. Мені просто пощастило, що вдалося уникнути таборів або психушок.
Усі ж ті зміни, про які ви мені тут нарозповідали, — зміни ситуативні, похідні, які не мають ніякого значення, коли йдеться про УСТРОЄВІ ЗМІНИ, тобто перехід від авторитарно-командного радянського суспільного устрою до якісно нового суспільного ладу, заснованого на НЕПЕРЕХІДНИХ ЦІННОСТЯХ — українських традиціях і звичаях, засадничим із яких є звичай ЖИТИ ПО СОВІСТІ.
Однак я бачу, що ви настільки звикли жити в РАДЯНСЬКІЙ СИСТЕМІ КООРДИНАТ, настільки загрузли в тому болоті, що відмовитися від неї не стає вам сили, щоб зробити рішучий крок і переступити поріг.
Коли йдеться про ментальні речі, про зміни в свідомості, то технології (ядерні, цифрові, безпілотні чи які там ще) — як швидко вони не змінювалися б — це речі похідні, другорядні… Завтра, через місяць чи рік будуть нові технології, але НЕПЕРЕХІДНІ ЦІННОСТІ (як той же звичай ЖИТИ ПО СОВІСТІ) залишатимуться. Якщо, звичайно, ви не відмовитеся від них, щоб продовжувати жити в совковому лайні й вибирати не між ДОБРОМ і ЗЛОМ, а між МЕНШИМ ЗЛОМ і БІЛЬШИМ ЗЛОМ, або між НЕПЕВНІСТЮ й ПОМІРКОВАНІСТЮ (чесноти, які приписує українцям один із моїх колишніх студентів).
Я розумію, що ВИЖИВАННЯ забирає РОЗУМ не тільки у пересічних, але й у РОЗУМНИХ людей, оскільки спрацьовує тваринний інстинкт самозбереження, а людське зникає в потаємних глибинах уже нелюдської суті.
Отож судіть мене, як знаєте! Немає моєї вини в тому, що мені дано бачити й розуміти речі у ширшому й глибшому контексті. Залишається сподіватися на те, що ваші онуки й правнуки чи праправнуки зрозуміють і усвідомлять те, про що я волаю до вас. Можливо, скористаються шансом, якщо на той час ще буде Україна, про яку ви лише мріяли, але, зайняті розвʼязанням ситуативних проблем, так і не спромоглися на стратеґічний крок.
В.Б.: Ще ваші російонсько-радянські прийоми – переводити стрілки — раз. Та обговорювати не ПРОБЛЕМИ, а особи — два. Щодо Вас і мене (раз ви вже цю тему підняли) — так я у 1989 р. “скористався можливістю” і став на Донеччині головою Донецького товариства української мови. Діючим, не бутафорно-пареровим. ДТУМ стало найчисельнішим і найрезультативнішим на Сході України (читайте в книзі “Ми йдемо!). А Ви теж “скористалися можливістю” і замість реальної боротьби з радянізмом, “русским миром” втекли до США. І відти повчаєте як жити і боротися тим, хто був і є на передовій. Та ще й водите дружбу з проросійськими силами, даєте їм преференції, на всі заставки лаєте Президента України, намагаєтеся принизити заслуги П.Орлика (зокрема)… Як це все оцінюється – спершу зрадництво і втеча, сьогодні — зрадництво і практично відверта допомога антиукраїнським силам. Але все “в овечій шкурі” — гібридно. Та не перший і не останній такий. Ми в Україні бачимо вас наскрізь.
В.І.: Ох, як ви круто взяли, навіть без спроби розібратися, що до чого і чому.
Що стосується Орлика. Я його не принижував і не збираюся принижувати.
Маю право писати й пишу, отже — і вивищую, Петрика (Петра Іваненка — мого предка), гетьмана Ханської України, куди після поразки під Полтавою емігрували Іван Мазепа та Карл ХІІ. В гетьманському осідку Петрика і в співавторстві з Петриком (про це писав проф. Олександр Оглоблин) Орлик і створив свою Конституцію. Йдеться про уточнення понять, і про це вже пишу не я, а інший автор.
Ну, от який вам сенс зариватися в теми, які не є предметом ваших наукових інтересів?
Вам захотілося допекти мені, зробити мені боляче? Ну, якщо ви вважаєте, що цим ви робите добру справу для України, продовжуйте. Якось я переживу це…
***
На цьому дискусія завершилася чи стала на паузу… Проблема, однак, залишилася.
Звісно, соцмережева дискусія під звичайним повідомленням про вихід у світ чергового випуску журналу “Україна” — не місце для розвʼязання цієї проблеми чи будь-яких інших проблем.
2.
Несподівано дискусія зі Володимиром Білецьким продовжилися й набула інших обертів, коли я поширив статтю Олега Белінського із своїм супровідним текстом (див.: БІЗНЕС—НАУКА—ПЕРСПЕКТИВИ УКРАЇНИ: Ключова проблема — брак фундаментальної науки як бази для відтворення складних знань — УСІМ | UWIN — https://ukrainainc.net/2026/04/12/27045/).
Ця публікація викликав чергову емоційну реакцію доктора технічнипх наук, професора Володимира Білецького:
“Відкрийте очі, шановні!!! Пентагон цікавиться нашими технологіями, Близький Схід укладає угоди… А ви — гуанчі, кози… Досить принижувати Україну та Українців — це відверта спроба Володимира Іваненка під прапором “іншого автора” “м”якою силою” послаблювали, розмивати, зменшувати віру українців у себе, свою країну-Україну. Свою освіту, свою науку — які дійсно у скруті — БО ВІЙНА. Але нащо культивувати МЕНШОВАРТІСТЬ українців — то там, то сям? Це суто проросійська політика, тільки більш витонченими засобами”.
Я відповів йому на цей коментар:
“Пане професоре, дивний ви чоловік! Мало хто цікавиться нашими технологіями й зманює до себе наші уми й таланти. Це було, є і буде, як і заведено в усьому світі.
Що важливіше, так це те, на чому ми самі стоїмо, як ідентифікуємо себе, наскільки ми здатні до саморозвитку і т. ін.
Нагадування про інфантилізм і схильність нашого люду до патерналізму не є культивуванням меншовартості українців. Холодний душ на розпашілі від емоційної наснаженості й небажання (чи й нездатність?) критично мислити — це нормальний процес оздоровллення організму нації й країни.
Нічого у цьому проросійського немає і бути не може. А от емоційні перехльости, помножена на мрійливу “невизначеність і поміркованість” — це точно не на користь Україні, але на користь будь-якого недруга чи ворога, і передусім — Москви, яка не тільки жде інтелектуального й усякого іншого виснаження України, але й робить усе для того, щоб знищити інтелектуальний, культурний, промисловий, економічний та будь-який інший потенціал України.
Дозволю собі нагадати, що з розпадом СРСР Україна успадкувала економіку й технології, які були потужніші за російські. Україна входила в десятку економічно найпотужніших країн світу (восьмою чи девʼятою економікою), а Росія удостоїлася місця лише у другій десятці…
За роки незалежності Москва багато зробила для того, щоб відкинути Україну до рівня найбіднішої країни Європи і однієї з “країн, що розвиваються”,
Але я не поспішав би усю вину списувати на Москву, а також на інші країни Європи і світу, без сприяння чи потакання яких не обійшлося.
Значно більшою мірою винні ми самі. Підтвердженням цієї тези є Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року. Перечитайте її дуже уважно (моя стаття на цю тему пʼятирічноʼ давності допоможе вам). Подивіться імена авторів того документу — здебільшого це інтелектуали й патріоти України, яких ми продовжуємо славити, не завдаючи собі клопоту критично осмислити пройдений Україною шлях за роки незалежності.
Нам зручно здумувати себе наймудрішим народом і продовжувати жити в радянській системі координат, у невизначеності й поміркованості, а ще жити чужим розумом, бо ж, як відомо, немає пророків у своїй вітчизні.
Володимир Білецький продовжує своєї:
“Можу вам відповісти словами Маріу ді Андраді. (Сан-Паоло, 1893—1945). Поет, письменник, есеїст, музикознавець, один із засновників бразилійського модернізму:
“Я порахував свої роки і виявив, що у мене лишилося менше часу на життя, ніж я прожив. Я відчуваю себе такою дитиною, яка виграла коробку цукерок, перші з’їла із задоволенням, а коли зрозуміла, що лишилося декілька, то починає по справжньому їх смакувати.
Я не маю часу на безкінечні конференції, присвячені статутам, законам, процедурам і внутрішнім правилам, знаючи, що нічого не буде досягнуто.
В мене немає часу терпіти абсурдних людей, поведінка яких не відповідає їхньому вікові.
У мене немає часу на боротьбу з посередністю. Я не хочу бути на зборах, де помпується его.
Я не можу терпіти маніпуляторів і опортуністів. Мене тривожать заздрісні люди, які дискредитують більш здібних, щоб привласнити їх позиції, таланти і досягнення.
Мені лишилося надто мало часу, щоб обговорювати заголовки. Я не бажаю цього, бо моя душа поспішає. Надто мало лишилось цукерок в коробці.
Я хочу жити з людьми, які несуть в собі людяність. Люди, які можуть сміятися зі своїх помилок, які досягли свого успіху. Люди, які розуміють свій поклик і не ховаються від своїх обов’язків. Ті, які захищають людську гідність і прагнуть бути на боці істини і праведності. Це те, що робить життя вартим життя”.
Можу додати від себе:
“Я хочу жити з людьми, які несуть позитив, конструктивність. Які є БУДІВНИКАМИ а не РУЙНІВНИКАМИ. Які в своїй Батьківщині і її людях бачать і шукають переваги, а не одні недоліки. Які не стають у війні на бік ворога”.
У вашій же каші месиджів, затуляннями себе іншими авторами, пошуками тільки і тільки негативів У ВСЬОМУ УКРАЇНСЬКОМУ є бочка дьогтю і сумініваюся, що є хоч ложка меду. Ви нездатні бачити ПОЗИТИВНІ явища, доробок, успіхи українців. Ви вперто шукаєте ТІЛЬКИ НЕГАТИВ, вишукуєте авторів, які можуть озвучити той негатив і ховаєтеся за їх спинами. Негонорово. Низько. Бридко як і будь-яке зрадництво – якої форми воно б не було, як би не приховувалося, мімікріювало. Бридко. І НЕМА НА ТЕ РАДИ”.
Ось що я відповів йому:
“Ну, якщо вам так бридко, якого дідька ви увʼязуєтеся в оці дискусії зі мною, не маючи жодного аргументу проти того, що я пишу, керуючись виключно емоціями, які є нормальними для неосвіченої й бездумної людини, але які абсолютно не вʼяжуться із людиною освіченою, та ще й із ступенем доктора наук і званням професора?”
За поширення тексту Олега Белінського мені уже вкотре закидають проросійські наративи й роблять ледве не ворогом України й українського народу. Роблять це не домогосподарки, не прибиральники та інші представники маргінальних верств українського суспільства. Роблять це інтелектуали, з ученими ступенями докторів наук. Ось моя відповідь на один із коментарів із закидами на мою адресу:
Мало хто цікавиться нашими технологіями й зманює до себе наші уми й таланти. Це було, є і буде, як і заведено в усьому світі. Що важливіше, так це те, на чому ми самі стоїмо, як ідентифікуємо себе, наскільки ми здатні до саморозвитку і т. ін.
Нагадування про інфантилізм і схильність нашого люду до патерналізму не є культивуванням меншовартості українців. Холодний душ на розпашілі від емоційної наснаженості й небажання (чи й нездатність?) критично мислити — це нормальний процес оздоровллення організму нації й країни.
Нічого у цьому проросійського немає і бути не може. А от емоційні перехльости, помножена на мрійливу “невизначеність і поміркованість” — це точно не на користь Україні, але на користь будь-якого недруга чи ворога, і передусім — Москви, яка не тільки жде інтелектуального й усякого іншого виснаження України, але й робить усе для того, щоб знищити інтелектуальний, культурний, промисловий, економічний та будь-який інший потенціал України.
Дозволю собі нагадати, що з розпадом СРСР Україна успадкувала економіку й технології, які були потужніші за російські. Україна входила в десятку економічно найпотужніших країн світу (восьмою чи девʼятою економікою), а Росія удостоїлася місця лише у другій десятці…
За роки незалежності Москва багато зробила для того, щоб відкинути Україну до рівня найбіднішої країни Європи і однієї з “країн, що розвиваються”,
Але я не поспішав би усю вину списувати на Москву, а також на інші країни Європи і світу, без сприяння чи потакання яких не обійшлося.
Значно більшою мірою винні ми самі. Підтвердженням цієї тези є Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року. Перечитайте її дуже уважно (моя стаття на цю тему пʼятирічноʼ давності допоможе вам). Подивіться імена авторів того документу — здебільшого це інтелектуали й патріоти України, яких ми продовжуємо славити, не завдаючи собі клопоту критично мислити пройдений Україною шлях за роки незалежності.
Нам зручно здумувати себе наймудрішим народом і продовжувати жити в радянській системі координат, у невизначеності й поміркованості, а ще жити чужим розумом, бо ж, як відомо, немає пророків у своїй вітчизні.
***
Мій невгамовний опонент професор Білецький, не знайшовши аргументів для полеміки зі мною по суті порушуваних мною проблем, апелює тепер до загалу українського сеґменту соцмереж:
«Увага! Читачі-колеги! Ви маєте справу з “інформаційним” або “пропагандистським м’ясним штурмом” — масоване, багаторазове і часто грубе нав’язування повідомлень із розрахунком не на якість аргументів, а на кількість, повторення і виснаження сприйняття. Якщо раніше пропаганда намагалася переконати, то сьогодні вона часто намагається перевантажити і виснажити мислення. Саме цей ВЕЛЬМИ СУЧАСНИЙ ПРИЙОМ і застосовує Volodymyr Ivanenko. У сучасних конфліктах такі інформаційні кампанії йдуть паралельно з ракетно-дроновими ударами, атаками (у даному випадку російонців проти України). Їх мета — не переконати, а: заплутати; деморалізувати; створити хаос. Це вже називають: “когнітивна війна” — боротьба за мислення людей. НЕ ПОПАДІТЬСЯ НА ЦЕЙ ГАЧОК “Volodymyr Ivanenko”. ЦІлком можливо, що за цим НІКом стоїть група професійних проросійських адептів КОГНІТИВНОЇ ВІЙНИ. Як з цим боротися: найефективніше — ігнорувати цей канал».
***
Мені дуже хотілося б, щоб перед тим, як висувати будь-які звинувачення на мою адресу, критики і особливо — критикани уважно, уважливо і вдумливо перечитали написане мною про історичний досвід, актуальні проблеми й перспективи розвитку України, а потім бралися висловлювали свою незгоду зі мною, вдаватися до аргументованої критики чи… лити помиї.
— В’ЯЧЕСЛАВ ЧОРНОВІЛ ЯК ЯВИЩЕ УКРАЇНСЬКОЇ ІСТОРІЇ Й ПОЛІТИКИ: Статті й нотатки — Вашинйтон: Видавництво Україна Інк. — 2019. — 128 p. — https://books.by/ukraina-inc/viachieslav-chornovil-iak-ia
— УКРАЇНІЗАЦІЯ ЯК ФАКТ І ФАКТОР СИСТЕМНИХ ЗМІН: Статті й нотатки. — Вашинґтон: Видавництво Україна Інк. — 2019. — 227 с. — https://books.by/ukraina-inc/ukrayinizatsiia-iak-fakt-i-f
— БУДАПЕШТСЬКИЙ ФОРМАТ: Статті, нотатки, матеріали. — Вашингтон: Видавництво Україна Інк. — 2019. — 290 c. — https://books.by/ukraina-inc/budapieshtskii-format
— СИСТЕМНІ ЗМІНИ – ПЕРСПЕКТИВА ДЛЯ УКРАЇНИ: Статті, нотатки — Вашинґтон: Видавництво Україна Інк. — 2020. — 518 с. — https://books.by/ukraina-inc/sistiemni-zmini-pierspiektiv
— СВІТОВЕ УКРАЇНСТВО – РУШІЙНА СИЛА СИСТЕМНИХ ЗМІН В УКРАЇНІ: Статті, нотатки — Вашинґтон: Видавництво Україна Інк. — 2020. — 309 с. — https://books.by/ukraina-inc/svitovie-ukrayinstvo-rushiin
— УКРАЇНОЦЕНТРИЗМ, ЖУРНАЛІСТИКА І СИСТЕМА ЗМІ: Статті, нотатки — Вашингтон: Видавництво Україна Інк. — 2020. — 449 с. — https://books.by/ukraina-inc/ukrayinotsientrizm-zhurnalis
— ТРАНСФОРМАЦІЙНА МІСІЯ УКРАЇНСЬКОГО КОЗАЦТВА: Статті, нотатки — Вашинґтон: Видавництво Україна Інк. — 2021. — 212 с. — https://books.by/ukraina-inc/transformatsiina-misiia-ukra
— ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ЕЛІТА УКРАЇНИ ЯК ПРОБЛЕМА: Статті й нотатки. — Вашинґтон, 2022. — 730 с. — https://books.by/ukraina-inc/intieliektualna-ielita-ukray
— ЕКЗИСТЕНЦІЙНІ УРОКИ УКРАЇНИ: Яку Україну ми будували, яку мали б побудувати і чому нас нічому не вчить війна. Вибрані статті. – Україна Інк: Вашинґтон, 2025. – 230 с. — https://books.by/ukraina-inc/iekzistientsiini-uroki-ukray
— ЕПОХА ЗЕЛЕНОГО БІЛЬШОВИЗМУ: Президентство Зеленського і війна Росії в Україні: Статті й нотатки. — Вашингтон: Україна Інк. — 2025. — 744 с. — https://www.amazon.com/dp/B0FQ47WQQG
— ЕКЗИСТЕНЦІЙНІ УРОКИ УКРАЇНИ: Яку Україну ми будували, яку мали б побудувати і чому нас нічому не вчить війна: Вибрані статті. — Вашинґтон: Україна Інк. — 2025. — 230 с. —
— ВʼЯЧЕСЛАВ ЧОРНОВІЛ як явище української історії й політики: Статті й нотатки. — Вашинґтон: Україна Інк. — 2019. — 144 с. — https://www.amazon.com/dp/B0FNLLL4C2
— ДУХОВНИЙ ФРОНТ УКРАЇНИ: Статті й нотатки про релігію та церкву. Вашингтон: Україна Інк. 2025. — 120 с. — https://www.amazon.com/dp/B0G1LL8GGR
— ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ЕЛІТА УКРАЇНИ ЯК ПРОБЛЕМА: Статті й нотатки. Вид. 2-ге, випр. і доповнене. — Вашинґтон: Україна Інк. — 2026. — 550 с. — https://www.amazon.com/dp/B0GMC4WWPZ
— РУХ СВІТОВОГО УКРАЇНСТВА: Документи і матеріали. Упорядник Володимир Іваненко. — Вашингтон: Україна Інк. — 2025. — 96 с. — https://www.amazon.com/dp/B0FVSSVSYH
— Журнал УКРАЇНА: Всеукраїнський літературно-художній, культуролоґічний і громадсько-політичний журнал. — Вашингтон: Україна Інк.— 2025. №1. Редактор і видавець Володимир Іваненко. — 2025. — 232 с..
— Журнал УКРАЇНА: Всеукраїнський літературно-художній, культуролоґічний і громадсько-політичний журнал. — Вашингтон: Україна Інк.— 2026. №1(2). Редактор і видавець Володимир Іваненко. — https://www.amazon.com/dp/B0GWHZ5GQL
— EXISTENTIAL WAR: The Nature of Russia’s War On Ukraine & Ukraine’s Victory Strategy by Volodymyr Ivanenko. — Washington: Ukraina Inc. — 2025. — 162 p. — https://www.amazon.com/dp/196692464X OR https://www.amazon.com/dp/B0FP9VKZWY
The book also is available on eBay (https://www.ebay.com/itm/396834329689).
— VZ: Zelenskyy’s Presidency & Russia’s War On Ukraine by Volodymyr Ivanenko. — Washington: Ukraina Inc. — 2025. — 540 p. — https://www.amazon.com/dp/B0FXWP9DT8
Dr. Volodymyr Ivanenko | Др. Володимир Іваненко 