ТЕРОРИЗМ У ЗАКОНІ ЯК ЧИННИК РАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬНОГО УСТРОЮ

Анатолій Матвійчук написав просто чудові нотатки на тему, яка болить багатьом, і обговорення його запису є свідченням цього (https://www.facebook.com/photo.php?fbid=3408131795872374&id=100000267629109&set=a.202717306413855).

Проблема лише в тому, що і автор цього запису, і його коментатори бідкаються над цим явищем, але не бачать, не спроможні його бачити чи й не хочуть (sic!) його бачити у ширшому історичному контексті.

Тероризм у законі, сиріч державний тероризм є породжений більшовиками і ліг в основу суспільного устрою, встановленого після жовтневого перевороту 1917 року.

Предтечею тотального більшовицького тероризму був народжений на теренах Російської імперії терирозм індивідуальний, до якого вдавалися озлоблені на царську владу або й на окремо взятого царя індивіди.

Як відомо, після страти старшого брата (по матері) Олександра, який був сином царя і який вдався до терористичного акту, щоб помститися своєму батькові за відмову від нього, сімнадцятирічний Владімір Ульянов начебто видав таку сентенцію:

«Нє такім путьом надо ідті. Ми пойдьом другім путьом».

Відтак він поставив собі за мету і став творцем явища, яке почалося з бандитизму, грабіжництва і рейдерства (є чудовий відеофільм про те, як Сталін і компанія добували гроші для фінансування більшовицької партії, примусивши навіть Нобеля платити їм данину).

Тотальний терор більшовики почали на початку 1918 року, коли за вказівкою Леніна із царських в‘язниць було випущено сто тисяч (sic!) кримінальних злочинців (при цьому політичні в‘язні залишилися в ув‘язненні), більшість яких стали співробітниками створеної того ж року ЧК, яку очолив Дзержинський і яка з часом трансформувалася в ОГПУ, а потім в НКВС-МДБ і вершиною досконалості якої став КДБ СРСР.

Тотальне й цілеспрямоване винищення аристократії, інтелектуалів і духовенства у 1918—1932 роках, переросло у винищення селянства, апогеєю якого став Голодомор 1932-1933 року в Україні, а також репресії другої половини 1930-х років.

Апофеозом тотального терору проти цілого людства стала Друга Світова війна, запалена тими ж більшовиками-комуністами разом із нацистами.

«Ми на горє всєм буржуям міровой пожар раздуєм!» – було їхнім мотто.

А під час Першої Світової війни, до речі, вони закликали «просто пєрєстать стрєлять». Іншими словами, правда. Тому на теренах Російської імперії Перша Світова війна переросла в значно жорстокішу й кривавішу Громадянську війну.

Ідея світової революції, сиріч світового панування, була ідеєю-фікс Кремля упродовж усієї історії існування СРСР. Радянський Союз щедро фінансував не тільки тоталітарні режими, а й терористичні організації навколо всього світу.

Так само і всередині країни Кремль поводився з громадянами як терорист. Поза тим, що сама влада була корумпована, ця влада була тісно пов‘язана і з злочинним світом.

Мій приятель поет Леонід Горлач якось познайомив мене з Ігорем Книшем (літературний псевдонім – Ігор Рощук) – письменником, який писав детективні повісті й романи. Перед тим, як прибитися до літературного берега, цей чоловік був злодієм у законі і контролював кримінальний світ цілої європейської частини СРСР.

Шкідлива злочинна діяльність коштувала йому видалення однієї легені, і він після операції залишив злочинний світ і став письменником. Ігор Леонтійович не без гордості розповідав, що перебував у дружніх стосунках із міністром внутрішніх справ СРСР генералом Щолоковим і ногою відкривав двері до його кабінету. Щолоков, до речі, був приятелем Л. Брежнєва, і тому саме до нього Леонід Ілліч прилаштував у заступники свого зятя, який невдовзі став «героєм» кримінальної справи.

Цнотлива Вікіпедія соромливо замовчує «героїчне минуле» І. Л. Рощука (Книша), зауважуючи лише, що він «працював кіномеханіком, електромонтером, радіотехніком» (див.: (Рощук Ігор Леонтійович — Вікіпедія – https://uk.wikipedia.org/wiki/Рощук_Ігор_Леонтійович).

Очевидно, що радянське минуле приховує багато сторінок такого штибу. Так був влаштований «радянський спосіб життя». З розпадом СРСР практично нічого не змінилося в Україні…

***

Лише системні зміни могли убезпечити Україну після розпаду СРСР від тероризму в законі, але радянський суспільний устрій в Україні було збережено. Завдяки і старанням націонал-демократів…

Старші покоління пам‘ятають розбої, грабіжництво, рекет та ін. на початку 1990-х рокі в під час президентства Кравчука.

Рекет, рейдерство і індивідуальний терор з убивствами політиків і бізнесменів ознаменував президентство Кучми, внаслідок чого і постала ненависна вам олігархія.

Ющенкове «Бандитам тюрми!» залишилося лише словами. Реальним наслідком президентства Ющенка стало Януковичеве «Всьо будєт Донбас!».

Саме на Донбасі сталися знакові терористичні акти. Саме на Донбасі найбільшою мірою народження олігархії проявилося через терор. Тому невипадково, що Донбас став слабким місцем, куди спрямувала свою агресію Росія, назвавши цю загарбницьку війну… громадянською.

Більшовицьке рейдерство на державному рівні проявилося і в окупації Криму. Таких ситуацій могло бути більше: терор у законі появив себе в Одесі, в Харкові, у Києві… Терористичні акти були і індивідуальними, і груповими. І ще будуть…

Звісно, в цьому зацікавлена РФ, але щоб тероризувати Україну й українське суспільство, вона задіює не тільки свої засоби.

Україна кишить нащадками більшовиків-чекістів і комуністів-кадебістів, які зацікавлені не так у тому, щоб допомогти Московії загарбати Україну, як у тому, щоб зберегти себе, захистити свою історичну спадщину і убезпечити своє майбутнє.

Свідомо чи несвідомо, але саме ради цього прийшли до влади «зелені більшовики», найактивніші і найагресивніші з яких проявляються у своєму україноненависництві та українофобстві.

Україноненависництво їхнє цілком природнє, і дивуватися йому не треба. Ненависть до всього українського, власне, й привела їхніх предків в Україну. Інакше вони й не прийшли б сюди або, прийшовши, адаптувалися б і стали б частиною українського етносу, як це робили упродовж століть і тисячоліть їхні попередники-завойовники.

Українофобство ж їхнє частково пов‘язане з їхнім україноненависництвом, але не меншою мірою воно обумовлене їхнім страхом за те, що коріння їхньої ненависті буде відстежено й виявлено. Зокрема, буде виявлено, якого лиха їхні діди-прадіди наробили в Україні й українцям, як вони заселяли звільнені від розстріляних, виморених голодом і засланих у сибіри українців чи тих же кримських татар…

Зрештою, їм є що втрачати, і вони робитимуть все, щоб не зазнати матеріальнх і нематеріальних втрат. Вони це робили, роблять і робитимуть не тільки своїми руками. Більшою мірою вони це робитимуть чужими руками, і таких чужих рук вони знаходили, знаходять і знаходитимуть на порядок більше, ніж їхніх власних.

Свого часу це були руки пролетаріату й сільської злидоти, обманутої й використаної їхніми дідами-прадідами. Тепер вони ставлять на маргіналів – наркоманів, алкоголіків та інші знедолені прошарки українського суспільства, але найбільшою мірою на те суспільне болото, що його ми називаємо “какаяразніца”.

Ця болотяна “більшість”, яка забезпечила “зеленим більшовикам” перемогу на президентських і парламентських виборах і, можливо, сприятиме їхньому успіхові на виборах місцевих і регіональних, на жаль, влючає в себе не тільки маргіналів, але й формально людей з пристойною вищою освітою і навіть з ученими ступенями і академічними званнями. Останні — “трудова інтелігенція”, вихована й зрощена російсько-більшовицькою й компартійно-радянською за своєю суттю колоніальною владою.

З терору вони починали, терором вони перемагали, і тому вони ніколи не відмовляться від терористичних методів завоювання і утримання своєї влади і себе при владі.

Єдиним способом порятунку і убезпечення України від цих бід є СИСТЕМНІ ЗМІНИ через системну українізацію України, через відновлення українських національних традицій і звичаїв, через залучення до націєтворення й державотворення світового українства, через створення україноцентричної системи ЗМІ й, зрештою, заміни радянського суспільного ладу якісно новим суспільним ладом, заснованим на національних традиціях і звичаях.

Біда наша в тому, що в українському суспільстві не знаходиться бодай невелика група фанатиків системних змін, навколо яких почали б гуртуватися притомні сили суспільства, з яких почали б проростати Рух за українізацію, Всеукраїнський козацький рух, Рух світового українства, україноцентрична система ЗМІ та Всеукраїнський Фронт Системних Змін, з якого, у свою чергу, народилися б якісно нові україноцентричні ідеологічні політичні партії, що змогли б перемогти на президентських та парламентських виборах і ініціювати підготовку та забезпечити скликання Всеукраїнськиї Установчих Зборів.

На превеликий жаль, від багатьох вельми освічених, талановитих і знаних в українському суспільстві людей доводиться чути крититичні закиди про “захмарні мрії”. Замість того, щоб просувати ідею системних змін у суспільство бодай поширенням матеріалів на цю теми, вони не тупо не сприймають її, а відтак не підтримують, сподіваючись, що хтось (із діаспори чи якийсь олігарх розкошелиться) прийде і зробить це для них.

Мережеві філософи й експерти звинувачують нас у бракові конкретики (хоча конкретики в наших концепціях та проектах більше ніж досить), нагадують про свої напрацювання, але жоден із них не зміг представити для ознайомлення посилання на виклад своєї концепції (то йому немає часу копатися в інтернеті, то концепція була викладена на якихось давніх форумах та в коментарях при обговоренні якихось там публікацій) – текстів ні на комп’ютерах, ні на папері, виявляється, не збереглося…

Тим часом у реальному житті й мережах не припиняються протести, мітинги й просто базари з приводу найрізноманітніших проблем, а передусім — навколо “мовного питання”. Зачаровані у цих танцях глухарів, вони не чують або не хочуть чути будь-яких аргументів на користь безперспективності тих заходів, які вони захищають. Системна українізація як можливість незворотного розв’язання “мовного питання” їх взагалі не цікавить.

Пара інтелектуалів договорилася навіть до того, що ідея українізації — це взагалі винахід більшовиків, а отже наш проект – робота на користь Москви. Тоді дивно, що “зелені більшовики” не вчепилися за цю ідею, бо, на відміну, від україноцентричних представників інтелігенції, вони відчувають справжню загрозу для більшовизму піднесення саме через українізацію рівня національної свідомості й громадянської зрілості українського суспільства. А це — і загроза їхньому існуванню.

Зачаровані окремими подіями, акціями, обговореннями безглуздих агіток із проханням “ставити плюси, якщо ви підтримуєте…”, наші мудрагелі в масі своїй не звернули увагу на ювілей Декларації про державний суверенітет України, з приводу якого з’явилося дуже мало публікацій. Сталося по суті те саме, що сталося з недавнім ювілеєм В’ячеслава Чорновола… (див.: СУВЕРЕННА УКРАЇНА: ДОСВІД І ПЕРСПЕКТИВИ / До тридцятиріччя ухвалення Декларації про державний суверенітет України [Заключна стаття збірки «Системні зміни — перспектива для України. — Вашинґтон, 2020. — 393 с.] (https://volodymyrivanenko.com/2020/07/15/%d1%81%d1%83%d0%b2%d0%b5%d1%80%d0%b5%d0%bd%d0%bd%d0%b0-%d1%83%d0%ba%d1%80%d0%b0%d1%97%d0%bd%d0%b0-%d0%b4%d0%be%d1%81%d0%b2%d1%96%d0%b4-%d1%96-%d0%bf%d0%b5%d1%80%d1%81%d0%bf%d0%b5%d0%ba%d1%82%d0%b8/).

Ніхто не хоче осмилювати й вивчати уроки. Але ж якщо їх не вивчати, то негативні процеси активізуватимуться і поглиблюватимуться. А це значить, що індивідуальний терор ставатиме масовим і масованим, як це вже упродовж років спостерігається щодо такого явища, як рейдерство. Рано чи пізно це все може перерости у справжню громадянську війну. Якщо притомні сили в Україні не увімкнуть здоровий глузд і не озброяться конструктивними ідеями, українська справа може й програти.

Ви цього хочете? На підсвідомому рівні — очевидно, так.

22 липня 2020 р.

“УКРАЇНІЗАЦІЯ ЯК ФАКТ І ФАКТОР СИСТЕМНИХ ЗМІН”

“УКРАЇНОЦЕНТРИЗМ, ЖУРНАЛІСТИКА І СИСТЕМА ЗМІ”

https://www.facebook.com/story.php?story_fbid=3054283511292752&id=886755711378887

“СИСТЕМНІ ЗМІНИ — ПЕРСПЕКТИВА ДЛЯ УКРАЇНИ”

https://www.facebook.com/story.php?story_fbid=1618234518338350&id=553404758154670

«СУВЕРЕННА УКРАЇНА:

ДОСВІД І ПЕРСПЕКТИВИ

До тридцятиріччя ухвалення Декларації про державний суверенітет України»

[Заключна стаття збірки «Системні зміни — перспектива для України. — Вашинґтон, 2020. — 393 с.]

https://volodymyrivanenko.com/2020/07/15/%d1%81%d1%83%d0%b2%d0%b5%d1%80%d0%b5%d0%bd%d0%bd%d0%b0-%d1%83%d0%ba%d1%80%d0%b0%d1%97%d0%bd%d0%b0-%d0%b4%d0%be%d1%81%d0%b2%d1%96%d0%b4-%d1%96-%d0%bf%d0%b5%d1%80%d1%81%d0%bf%d0%b5%d0%ba%d1%82%d0%b8/.

«В’ЯЧЕСЛАВ ЧОРНОВІЛ як явище української історії й політики»

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out /  Change )

Google photo

You are commenting using your Google account. Log Out /  Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out /  Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out /  Change )

Connecting to %s