Ця стаття складається з трьох частин, об‘єднуючи в одно ціле мої нотатки, написані ще 2018 року і оприлюднені в соціальних мережах. Можливо, я й не вдавався до цієї публікації, якби мої нотатки залишалися доступними в мережах.
На жаль, деякі з них були пропали, коли гакери завалили мій профіль на Фейсбуці, а заодно з ним і тематичні сторінки, пов‘язані з тим профілем. Отож посилання на них не відкриваються.
Спроба поширити посилання на одні з нотаток, які збереглися в мережах наражається на фейсбуківську перешкоду: мовляв, поширення посилання суперечить правилам цієї мережі.
Отож, щоб зробити публічним моє бачення Р. Ташбаєва як явища, я зважив за доцільне перепостити мої нотатки на своєму сайті. Ці нотатки можна також знайти у моїх нових збірках статей і нотаток «Системні зміни» та «Світове українство» (Вашинґтон, 2020), докладнішу інформацію про які можна знайти, перейшовши на сторінку «Journalism | Публіцистика».
1.
ПРО МАРНІСТЬ СТАРАНЬ РУСТАМА ТАШБАЄВА
Трапилося оце подивитися й послухати чергову відеолекцію Rustam Tashbaev’а.
Багато цікавих і розумних спостережень і думок висловлює наш відеолектор.
У чомусь він щирий і правдивий, а в чомусь явно лукавить, видаючии свою нещирість мимовільними, але промовистими жестами.
На тлі пересічних фейсбуківців пан Ташбаєв, безумовно, є помітним мислителем модерного національного руху, прикладом борця за справедливість і т.ін.
У чому його слабке місце? У тому, що він мріє про реформи спецслужб (передусім СБУ) та міністерства внутрішніх справ України (ба навіть не проти того, щоб стати міністром).
Загалом наш відеолектор має рацію, але, як і всі реформатори в будь-яких інших сферах (економіка, освіта, корупція тощо), він далі реформ мало що бачить. Відтак те, що він і бачить, не надається до реформ.
Критично наставлений до радянської системи (як він стверджує, з юних літ), Р. Ташбаєв нічого не говорить про зміну суспільного ладу та системи урядування, без яких просто неможливе реформування правоохоронних органів та спецслужб, зокрема – про декадебізацію.
Я пробував зав‘язати контакт із паном Ташбаєвим приватно, але він не зважив за доцільне відповісти. Очевидно, вершиною його устремлінь є не так добитися кардинальних змін в Україні, скільки своїми відео намотати собі реноме такого собі ментора, який своїми відеопроповідями самотужки зможе розвернути мізки українців у потрібному напрямку.
Україна справді потребує системних змін. Для цього нам треба об‘єднувати зусилля людей, які несли б у маси освіту і просвіту, займалися б налагодженням інформаційної роботи на системному рівні. Тоді й матимемо потрібні результати.
Більше тут:
НАГАЛЬНІСТЬ СИСТЕМНИХ ЗМІН
ЩЕ РАЗ ПРО НАГАЛЬНІСТЬ СИСТЕМНИХ ЗМІН
ПОЛІТИЧНА КРИЗА В УКРАЇНІ: ПРИЧИНИ ТА НАСЛІДКИ
З ЧОГО І ЯК ПОЧАТИ?
1 січня 2018 р.
2.
БЛАГИМИ НАМІРАМИ…
Наскільки можливі Установчі збори?
Рустам Ташбаєв (Rustam Tashbaev) щойно звернувся «відносно необхідності проведення Першого Національного Українського Конгресу до майбутніх делегатів та всього українського суспільства» (див.: https://www.facebook.com/russ.tash/videos/1609253709192113/).
Перш за все мушу сказати, що Р. Ташбаєв – не перший і, на жаль, не останній, кому кортить з наскоку щось та змінити в Україні на краще.
На початках української незалежності питання про скликання Установчих зборів (а саме це, очевидно, й має на увазі пан Ташбаєв) обговорювалося досить активно, але далі балачок діло так і не дійшло.
Час від часу воно спливає на поверхню й тепер, але так само далі закликів діло не просувається. Отож і ініціатива Ташбаєва, як активно він не просував би її в маси, далі лементу не піде.
Спробую пояснити, чому я дивлюсь на такі ініціативи вельми скептично. Усі відомі мені ініціативи – мрії романтиків, аматорів, дилетантів.
Якщо Народний рух України з цілою групою інтелектуалів на чолі не спромігся реалізувати цю ідею, то якого висліду можна сподіватися від якогось там Ташбаєва, ідею якого вислухали сім чи скільки там тисяч осіб?
Уявіть собі навіть, що Ташбаєву вдалося скликати «конгрес». У палаці «Україна» в Києві. Ну, вислухають «майбутні делегати» повчальний монолог українського американця та й роз‘їдуться домів з нічим. Сама ж ідея продовжуватиме припадати пилом, поки інший ініціатор не струсить той порох і не нагадає про ту ідею.
У чому ж причини безперспективності таких романтично-аматорсько-дилетантських ініціатив?
Їх три.
ПЕРША. Це – проблема достойного ініціатора. За нинішніх умов скликання Установчих бборів в Україні формально могли б ініціювати: президент, парламент, політична партія чи коаліція громадських і політичних сил.
Жоден із названих суб‘єктів за роки незалежності України з ініціативою скликання Установчих зборів не проявився. Щоб таке сталося, очевидно, над цим треба ще добре попрацювати.
Можливо, найкращим варіантом має бути створення такої політичної сили, яка поставить собі за мету підготовку і скликання Установчих зборів і виконає взяте на себе зобов‘язання.
Відтак матимемо сівача, але тут виникає запитання: а з чим він вийде в поле?
ДРУГА причина – підготовка посівного матеріалу. Йдеться про наукове обгрунтування нагальності й шляхів реалізації системних змін, випрацювання проектів документів, які можуть бути винесені на обговорення Установчих зборів: концепції суспільного устрою й системи урядування, Конституції, стратегії розвитку України та ін.
Ідеально було б такий пакет документів мати у двох чи й трьох варіантах, та ще й доступних не тільки для експертного (фахового), але й публічного обговорення. До того, як вони потраплять на розгляд Установчих зборів.
А це вже справа інтелектуальної еліти – через співпрацю з політичною силою, про яку сказано вище, або з власної ініціативи.
Ми не знаємо, коли в Україні з‘явиться політична сила, яка запросить до співпраці інтелектуалів. Разом з тим, не видно, щоб академічні інститути й університети проявили активність ув осмисленні системних змін для Укрраїни.
Є окремі невеликі групи ентузіастів, які почали щось робити в цій царині. Наша група – одна із таких, і я можу стверджувати, що запрошення до участі в наших проектах, на жаль, не знаходить сподіваного відгуку.
Українські інтелектуали залишаються інертними, байдужими до ідеї системних змін. Отже, поки що посівне зерно не готове.
ТРЕТЯ причина – готовність грунту під посів, тобто готовність українського суспільства до сприйняття ідеї системних змін.
На превеликий жаль, доводиться констатувати, що за рівнем національної свідомості й громадянської зрілості українське суспільство не готове до сприйняття ідеї системних змін.
Інфантильний стан українського суспільства по суті й обумовлює пасивність його інтелектуальної еліти, а також брак хоча б однієї прлітичної сили, яка здатна була б ініціювати й очолити системні зміни.
Усі три причини взаємопов‘язані і взаємообумовлені. Тому непросто визначити, з чого варто починати.
Очевидно, є сенс в міру можливостей «лупати сю скалу» на всіх рівнях. Але, як на мене, робота із українським суспільством є найактуальнішою, і її годилося б провадити щонайменше у двох напрямках: освітньо-просвітницька діяльнічть та інформаційно-роз‘яснювальна робота.
Освітньо-просвітницька діяльність може здійснюватися через розгалужену мережу українознавчих гуртків, семінарів, лекторіїв, університетів та ін.
Інформаційно-роз‘яснювальна роботу може забезпечити незалежна система україноцентричних ЗМІ та блогів.
Наша робота буде успішною за умови, якщо ми консолідуватимемо, об‘єднуватимемо наші зусилля та координуватимемо свою діяльність.
Більше тут:
НАГАЛЬНІСТЬ СИСТЕМНИХ ЗМІН
ЩЕ РАЗ ПРО НАГАЛЬНІСТЬ СИСТЕМНИХ ЗМІН
ПОЛІТИЧНА КРИЗА В УКРАЇНІ: ПРИЧИНИ ТА НАСЛІДКИ
З ЧОГО І ЯК ПОЧАТИ?
13 березня 2018 р.
3.
ЕФЕКТ РУСТАМА ТАШБАЄВА: МОЛОДЕ ВИНО У СТАРИХ МІХАХ
Стратегічна мета Рустама Ташбаєва (https://www.facebook.com/100003224982124), ким би він не був і що б на нього не навішували, безумовно, заслуговує на підтримку. Справді-бо, що поганого є у прагненні (якщо воно щире) й наполегливому стремлінні (якщо воно щире) допомогти українському суспільству та Україні подолати труднощі й будувати успішну державу? (Див. Звернення «Конгресу» – https://www.facebook.com/FirstNationalUkrCongress/posts/1930192490344643).
Тактика, яку вибрав пан Ташбаєв, на жаль, має слабкі місця.
Одним із них є те, що він хоче перемогти зло тими ж методами, якими це зло поїдає й проїдає Україну й українське суспільство, мотивуючи свої наміри тим, що зло має бути наказане і що перемогу треба здобувати будь-якими засобами. Не будемо осуджувати Ташбаєва та його прихильників: вони діють в межах свого розуміння становища, в якому опинилися пострадянська Україна і її зневірене й емоційно заряджене населення, яке ніяк не спроможеться стати народом. Цю помилку Р. Ташбаєва зауважують чимало критиків його концепції.
Найслабшим же в концепції Рустама Ташбаєва є те, що він не усвідомлює й не розуміє ситуативності своїх дій: «точкові удари» по окремих, конкретних злочинцях у владі (при цьому увагу зосереджено на середньому й нижчому її ешелонах) Руслан і його однодумці розглядають як «системні дії», очевидно, виводячи розуміння «системності» з ідеї поборювання «злочинної Системи».
Панові Ташбаєву невтямки, що задумані й виношені ним та возведені в «закон» «Першим Національним Українським Конгресом» «Народний Трибунал», «таємна екзекутива» тощо є інструментами такої ж ситуативної боротьби не з самим злом, а з його наслідками, як і дії інших борців з корупцією, зокрема – НКЗК, САП та НАБУ.
Відмінність задуму й чину Ташбаєва та його послідовників від дій команд Холодницького та Ситника полягає в тому, що Ташбаєв і Ко своїми «Народним Трибуналом» і «таємною екзекутивою», навіть не бажаючи того, можуть запалити громадянську війну в Україні. Адже «таємна екзекутива» може обернутися у чиємусь виконанні банальною помстою, а в чиємусь – і диверсійними діями справжніх ворогів України, які можуть видавати себе за «народних месників» Ташбаєва. Та навіть і само «месництво» – засіб давно минулих днів і чужих звичок.
Тим часом зло так і залишатиметься непобореним, і може наступити навіть момент істини, коли Ташбаєв усвідомить свої методологічні помилки, але процес може вийти з-під контролю, і його вже ніщо не зможе зупинити.
«Перший Національний Український Конгрес», узявши курс на таємні маленькі бої з такими ж хай і численними, але маленькими проявами зла, разом з тим проголосив злочинними цілі міністерства (у Ташбаєва – особлива ненависть до МВС і водночас бажання його очолити в уряді уже призначеного «Конгресом» майбутнього «Народного Президента») та Верховну Раду України (див.: https://www.facebook.com/FirstNationalUkrCongress/posts/1923989790964913).
Щоправда, кандидата на голову Парламенту, як і на голову Уряду, «Конгрес» висувати не став. Та й Адміністрацію Президента разом з Президентом делігімитизовувати не став. І в тому є добре обметикований сенс. Р. Ташбаєв стоїть на тому, що «революцію» в Україні треба робити «згори» і тому покладає всі надії на «Народного Президента» Івана Бубенчика, який прийде на Банкову і одним-двома-трьома указами наведе порядок в Україні (виступ І. Бубенчика на «Конгресі» див.тут: https://youtu.be/X2j_5T0Wp5s).
Правда, тут виникає «неув‘язочка»: перед тим, як зайти на Банкову й розчерком пера побороти «злочинну Систему», І. Бубенчикові треба буде скласти президениську присягу на сесії ВРУ, а Парламент уже делігімитизований «Конгресом» Ташбаєва. Сама ж «злочинна ВРУ» і скаже Бубенчикові: ми не можемо вас легітимізувати, позаяк ми нелегітимні.
Що тоді робити? Скликати черговий «Конгрес» в екзилі, щоб повернути легітимний статус ВРУ, щоб вона легітимізувала новообраного «Народного Президента» Бубенчика, щоб потім уже легітимний Бубенчик перейшов пару кварталів на Банкову і уп‘ять делігімитизував ВРУ, а під затвердження Ташбаєва на міністра МВС уп‘ять же временно її легітимізував…
Думаю, ви розумієте мій сарказм. Бо мені шкода «чесного й порядного» майданівця Івана Бубенчика, на плечі якому Ташбаєв із своїм «Конгресом» звалили лантух із явно непосильною ношею. Про це я вже писав у нотатках «ЩО В АКТИВІ «НАРОДНОГО КАНДИДАТА» НА ПРЕЗИДЕНТА ІВАНА БУБЕНЧИКА» (https://www.facebook.com/UkraineSystemChange/posts/247323519346030).
Відповіді на мої стандартні запитання від І. Бубенчика, звісно, ми не отримали. Опосередковано на закиди щодо готовності Бубенчика брати участь у президентських перегонах відповів сам Р. Ташбаєв. Він нічого злого не бачить у тому, що у його «Народного Президента» немає ні ідей, ні думок (про стратегічну візію промовчимо), -намалюємо йому програму та ще й затвердимо у лютому наступного року на черговому «Конгресі».
Що там буде намальовано в тій Бубенчиковій програмі, можна уявити, прослухавши низку «етерів» пана Ташбаєва: як не крути його тези, виходить усе те ж намагання змінити Систему ситуативними методами, причому властивими авторитарно-тоталітарному устроєві й адміністративно-командному способові розв‘язання проблем, та ще й поставивши на капітанському містку корабля під назвою «Україна» майданівця з ментальністю Устима Кармелюка.
«Суспільна система» втягла Р. Ташбаєва в суперечку про те, хто з них першим випустив із пляшки джина під назвою «Народний Трибунал». Ташбаєв з «документом» на руках застерігає за собою пальму першості. Дарма що навіть Ґуґл засвідчує: хто тільки не використовує словосполучення «народний трибунал» і в Україні, і в Росії, особливо популярне воно в ДНР-ЛНР. Напевно було воно популярне ще в роки «народного президента» В. Ющенка, який на Майдані 2004 року обіцяв «бандитам – тюрми».
Разом з тим, треба віддати належне «Суспільній системі», яка завдяки Віктору Шишкіну напрацювала засадничі принципи (http://ss-ukr.net/docs/10-pryntsypy-narodnoho-trybunalu.html), які можуть і повинні бути корисними і для ташбаєвського «Народного Трибуналу», тим більше що пан Ташбаєв навряд чи створить щось юридично вишуканіше.
Мене в цій суперечці тривожить ще одно – її нікчемність. Нікчемність суперечки у тому, що «трибунал», будь він тричі народним, відгонить тоталітаризмом, а значить і причетністю його ініціаторів до тоталітарних методів розв‘язання проблем. Тому нам має бути байдуже, хто в кого поцупив назву.
Важливо, як це вписується ідею СИСТЕМНИХ ЗМІН, до яких Р. Ташбаєв прагне інтуїтивно, а «Суспільна система» свідомо ставить за мету, але несвідомо ставить воза попереду коня. За нинішніх суспільного устрою й стану суспільної свідомості обидва «народні трибунали» залишатимуться спробами ситуативного розв‘язання системних проблем, і їхня ефективність буде близькою до нульової.
Тут доречно буде зауважити, що Р. Ташбаєв зплагіатив форму свого руху, заявивши про себе як про епігона ОУН-УПА, начебто «перезаснувавши» «Закордонні частини ОУН-УПА» і навіть – серйозно чи жартома – видаючи накази, підписані «Провідник ОУН(т)-УПА – Друг «Вервольф».
Пробачимо панові Ташбаєву плагіат і не зовсім обгрунтоване намагання позиціонувати себе як продовжувача оунівських та упівських традицій (при тому, що є прямі спадкоємці цих організацій). Справжня помилка Ташбаєва не в цьому: зрештою, ОУН і організації ветеранів УПА можуть у судах довести неправомірність примазування його до ОУН та УПА.
Більша помилка новоспеченого «провідника ОУН(т)-УПА в тому, що він заливає нове, молоде вино у старі міхи. Організація діяльності, методи, форми, засоби тощо, якими користувалися онунівці та упівці три чверті століття тому в умовах авторитарно-тоталітарних устроїв, навряд чи можуть бути ефективними у першій чверті 21-го століття, коли рівень розвитку суспільства (яким інфантильним українське суспільство не було б), а особливо – технологій комунікацій та організації громад є разюче відмінним від того, що було колись.
Увесь світ став іншим. Змінилися обставини. Набуло інших якостей і зло, з яким ми боремося. Тому «нове життя нового прагне слова», як сказав поет.
Рустама ж Ташбаєва раптом потягло в минуле. Що виходить з того, якщо копирсатися в минулому, позиціонувати себе бандерівцями й не розвивати свою ідеологію, повторюючи, як мантри, постулати столітньої давності, дуже добре ми бачимо на прикладі ВО «Свобода». Більшовизмом у вишиванках назвав я цю партію в одній із своїх недавніх публікацій.
Схоже, що Р. Ташбаєв із своїми «Закордонними частинами ОУН(т)-УПА», відкочується ще далі назад у порівнянні з тією ж «Свободою». Про ОУН та КУН уже й говорити нічого.
***
Ми були б навіть раді, якби для програми «Народного Президента» Івана Бубенчика пан Ташбаєв зплагіатив у нас ІДЕЮ СИСТЕМНИХ ЗМІН для України. Беріть і видавайте за своє! Хоч справедливо було б узяти з посиланням на джерело (у нас права офіційно застережені).
Але тут виникає проблема іншого характеру: і автор(и) «темника», і той, з чиїм ім‘ям буде асоціюватися ідея й концепція її реалізації, повинні досконало володіти методологією. Судячи з того, що пан Ташбаєв плутає окреме і загальне, частину і ціле, підсистему і систему, наша ідея системних змін цьому панству може бути не по зубах.
Щоб звернутися ж до експертів, «конгресменам» треба буде наступити на горло власній пісні й визнати свою неспроможність. Тому, по всьому, із мрії про «народне президентство» Бубенчика вийде пшик. Перемігши у «праймеріз» на «Конгресі», Бубенчик навряд чи спроможеться послати в нокдоун таких «асів» популізму, як Ляшко та Тимошенко. Останнім, на жаль, народні маси повірять більше, ніж Бубенчикові як частині цих мас. Немає пророка у своїй вітчизні!
Чим можна було б завалити усіх кандидатів на президента від сучасного політичного бомонду, так це налагодженням широкої освітньо-просвітницької мережі й україноцентричної системи ЗМІ, за допомогою яких через українознавчу просвітницьку й інформаційно-роз‘яснювальну роботу можна за вельми короткий строк підняти на належний рівень національну свідомість і громадянську відповідальність українського суспільства.
Паралельно варто було б створювати й розбудовувати україноцентричний громадсько-політичний рух, на основі якого утворилося б дві – три україноцентричні ідеологічні партії, в середовищі яких виросли б якісно нові лідери, здатні прийди до влади, ініціювати й очолити системні зміни.
За ідеально організованої й налагодженої роботи це можна було б здійснити до президентських виборів 2024 року. Замість провітрювання мізків українського суспільства, пани Ташбаєв та Бубенчик хочуть випробувати ефективність прихованого мордобою. Це означає, що перемога «Народному Президентові» 2019 року не світить, загострення внутрішнього становища неминуче, а перспектива системних змін відсувається до межі 2030 року або й далі.
Є в діяльності Рустама Ташбаєва і його «Конгресу» один ефект, який гріє мені душу. Вони йдуть перед нами, готуючи суспільство для сприйняття нашої
ІДЕЇ СИСТЕМНИХ ЗМІН для України: можуть сказати йому те, від чого ми утримуємося, і так бодай повол і піднімають рівень його національної свідомості. Гарно, емоційно наснажено й справедливо допікає він своїм слухачам настановами братися за розум, учитися, дорослішати й ставати нацією (https://www.facebook.com/russ.tash/videos/1698795576904592/).
***
Р. Ташбаєв, до речі, непрямо запрошував мене на свій Конгрес, делікатно цікавлячись через приват, чи не маю я наміру бути в Європі у другій половині травня. Я відповів, що не маю…
Очевидно, якби мене хотіли бачити на «Конгресі» з годинною лекцією про нагальність системних змін в Україні й запрошували офіційно, можливо, за сприятливих умов, я поїхав би в Прагу й спеціально. Радикально налаштована аудиторія напевно була б цікавою.
4 червня 2018 р.
Ці нотатки написано після прослуховування таких відезаписів Р. Ташбаєва:
> Офіційна церемонія закриття Першого Національного Українського Конгресу. Прага, Чехія, 26.05.2018. (ВИДЕО)
> Закон», ухвалений «Конгресом»
> Підсумки Першого Національного Українського Конгресу. Відповіді на найбільш популярні запитання.
> Практики і теоретики. Відповідаю на деякі непорозуміння.
Dr. Volodymyr Ivanenko | Др. Володимир Іваненко 