КРИТИКА ПЕРЕКЛАДУ

“КРИТИКА ПЕРЕКЛАДУ: Теорія, методологія, майстерність” була темою моєї дисертації, яку я написав після того, як мені було відмовлено в можливості написання дисертаційного дослідження про життя й діяльність Климента Квітки, а потім про Олену Пчілку як мистецтвознавця і мистецького критика під час моєї роботи в Інституті мистецтвознавства, фольклору та етнографії імені М. Рильського АН УРСР і мене не допустили до навчання в аспірантурі, хоч вступні іспити було складено на “відмінно” і конкурсу не було.

Пізніше, запрошений на викладання курсів з теорії і практики перекладу, а також редагування, як активний і визнаний на той час літературно-мистецький критик загальносоюзного рівня, я побачив цілинну царину для свого чергового дисертаційного дослідження, яка в умовах тогочасної радянської дійсності відкривала перспективу для цілком успішного захисту. На той час у цілому світі існувала лише одна монографічна праця на цю тему, опублікована в Західній Німеччині. Моїм формальним науковим керівником погодився стати відомий український перекладознавець професор В. Коптілов.

Працю було закінчено наприкінці 70-х років, були складені екзамени кандидатського мінімуму у двох царинах науки — теорії літератури (Інститут літератури імені Т. Шевченка АН УРСР) і журналістики (факультет журналістики Київського держуніверситету імені Т. Шевченка). Текст дисертації пройшов прискіпливе обговорення на двох кафедрах названого факультету журналістики та у відділі теорії літератури названого академічного інституту. Роботу було рекомендовано до захисту. І тут почалися проблеми…

Вчені ради із захисту дисертацій з теорії літератури при Інституті літератури імені Т. Шевченка АН УРСР та Інституті світової літератури імені М. Горького АН СРСР, з журналістики при Київському університеті імені Т. Шевченка та Московському університеті імені М. Ломоносова відмовилися прийняти дисертацію до захисту з однозначним формулюванням: брак фахівців, здатних оцінити зміст дисертаційного дослідження. Хтось підказував постукати в двері ради з захисту дисертацій при Тбіліському університеті, зауваживши, що туди треба їхати “з великим могоричем”. Захистити дисертацію за кордоном СРСР можна було лише мріяти.

Рукопис відтак ліг у шухляду. Формально монографія була опублікована шляхом депонування в Інституті наукової інформації з суспільних наук АН СРСР 1984 року (УДК 82.03:82.08. Деп. №17165).

Минули десятки років, і до моєї забутої праці почали проявляти інтерес нові покоління дослідників, а критика перекладу стала предметом численних публікацій (див. Ґугл). Відтак я вирішив витребувати із Москви копію дослідження у форматі .pdf, і 2011 року запропонував для поширення факсимільне видання.

Постало питання про можливості видання окремою книжкою. Звичайно, я хотів би перекласти працю українською мовою, але це — надзвичайно копітка робота, і не так перекладацька, як дослідницька, пов’язана з перевіркою цитат за використаними джерелами. Якби я за це взявся, то мусив би повторити увесь процес. А це, в свою чергу, спонукало б до осучаснення змісту дослідження, а отже — до залучення нових джерел та ін. На жаль, я не можу собі цього дозволити, будучи зайнятим іншими, як на мене, важливішими справами.

Осмисливши всі pro і contra, я дійшов висновку, що хай ця праця залишається такою, як вона є, віддзеркалюючи усі особливості тогочасного наукового процесу. Виставляючи інформацію про неї на цьому сайті, і нагадую, що електронну версію її можна придбати за $25.00 через видавництво України Інк. Якщо набереться бодай сто попередніх замовлень, упродовж короткого часу буде підготовлено й видано цю працю у книжковому вигляді.

Владимира Иваненко. Критика перевода: Актуальные проблемы теории, методологии, мастерства. — Вашингтон: Издательство Украина Инк, 2011. — 222 с.

Описывая критику перевода как целостную систему, автор раскрывает природу и структуру критики перевода, ее взаимодествие с культурной средой. Рассматривая критику перевода как «движущуюся эстетику» перевода, исследователь сосредоточивает внимание на методологии критики перевода, на методике критического анализа и критериях оценки перевода, а также на субъективном начале и функциональных формах критики перевода.

Монография может быть полезной для не только для критиков перевода, но и для историков, теоретиков и практиков перевода, изучающих теорию и практику перевода студентов университетов, а также для всех интересующихся вопросами взаимодействия литератур и культур.

Автор полагает, что читатели с пониманием отнесутся к некоторым политизированным аспектам монографии, которые являются не столько отражением мировоззрения автора, сколько вынужденной уступкой формальным требованиям, предъявлявшимся к такого рода работам в бывшем СССР.

Копии монографии распространяются в ограниченном количестве. Восприятие этого «пробного тиража» монографии подскажет автору целесообразность подготовки современной версии, т.е. переработанного и дополненного издания на русском языке, а в перспективе – возможно, и в переводе на английский язык.

Vladimir Ivanenko. Translation Criticism: Topical Problems of Theory, Methodology and Mastery. – Washington: Ukraina, Inc. Publishing, 2011. – 222 p. – In Russian.

The book represents a facsimile copy of a monograph, prepared by the author in Russia and deposited in 1984 with the Institute of Scientific Information for Social Sciences of the USSR Academy of Science (УДК 82.03:82.09. Dep. №17165).

Describing Translation Criticism as an integral system, the author uncovers the nature and structure of Translation Criticism, its interaction with cultural environment. Examining Translation Criticism as “moving aesthetics” of translation, the researcher focuses his attention to methodology of Translation Criticism, to techniques of critical analysis and criteria of evaluation of translation, as well as to subjective origin and functional forms of Translation Criticism.

The monograph can be useful not only for translation critics, but for historians and theorists of translation, translators, university students studying theory and practice of translation, as well as all those interested in interaction of literatures and cultures in general.

The author expects that readers will accept with understanding some politicized aspects of monograph, much less representing the author’s ideological attitude than obliged formal requirements to be met by such kind of researches in the former USSR.