1. Постав дурака Богу молитися, так він і лоб поб’є
Соратники й послідовники «першого народного президента» України Анатолія Балахніна розганяють у соціальних мережах інформацію про те, що влада Туреччини переслідує «громадян українського народу», які направляються «дипломатичною місією» до ООН:
Ми так розуміємо: «дипломатична місія українського народу» у складі Анатолія Балахніна, Миколи Лукашова і Васілія Шелудякова (прізвища — на підбір) завдяки безвізу з ЄС перелетіла з України до Стамбулу. Далі, щоб сісти на літак до Нью-Йорку, треба було мати в паспортах членів «місії» візи на в‘їзд до США. Оскільки таких віз у наших «дипломатів» не було, вони виготували «дипломатичні паспорти українського народу» і з цими «паспортами» намагалися сісти в літак на Нью-Йорк чи Вашингтон, та ще й — на додачу — не мавши щеплення проти ковіду. Тут їх і взяли під білі ручки правоохоронні органи Туреччини.
Відсутність документів про тестування на ковід і щеплення уже є формальною підставою для недопущення в літак, навіть якщо у вас уже є і віза, і квиток на руках. А тут працівникам аеропорту тицяють «дипломатичні паспорти», на які ті дивилися так, як сказано у Маяковського: «Ето што за ґєоґрафічєскіє новості?»
Звісно, що ці «новості» явно підпадають під кримінальну статтю про підробку офіційних документів, які, за незначними відмінностями, є в усіх кримінальних кодексах світу.
У понеділок, 29 березня балахнінці влаштовують пікети біля посольств Туреччини й США в Україні, висуваючи низку вимог сумнівної вартості.
Спливає на поверхню іще одна проблема. Обурюючись нечемністю турецьких властей щодо їхньої «дипломатичної місії», балахнінці взялися підбурювати своїх однодумців на теренах Туреччини, свідомо чи не свідомо вбиваючи клин у стратеґічні партнерські стосунки Туреччини з Україною, що в умовах російсько-української війни можна розглядати як провокацію на користь аґресора.
З другого боку, і затія з «дипломатичною місію» в ООН, і протест біля посольства США в Україні є спробою точкового удару по стратеґічних партнерських стосунках між Україною та США.
Чим у цьому разі є «дипломатична місія» та й увесь рух Балахніна: провокаторами чи корисними ідіотами?
Нас від самого початку вчаровувало суспільно-політичне, юридичне, лоґічне і всяке таке інше невігластво Балахніна, який в українському суспільстві упродовж років мило виконував роль провокатора. Хто, крім його власного марнославства, спонукав його до цього, можна лише гадати: в Україні чимало політичних угрупувань і в ешелонах влади, і в «громадському секторі», які можуть стояти за Балахніним і компанією.
Виграшки Балахніна дійшли межі. Можливо, спрацювало правило: постав дурня Богу молитися, так він і лоб поб‘є. Але також можливо, що Балахнін з дружками так захопився грою, що й сам «господар» у такий-от несподіваний спосіб вирішив вивести хлопців із гри, підштовхнувши їх у халепу за межами України.
Один із соратників Балахніна, Базилєв, стверджує, що за Балахніним стоїть «Всеукраїнський Національний Конгрес», проведений 21 грудня минулого року. Він не вказує, хто стоїть за «ВНК» — яка всеукраїнська громадсько-політична орґанізація з відділеннями щонайменше в областях, містах і районах України, яка забезпечила б представництво всього українського народу і яка леґалізувала б «ВНК» як всеукраїнський конґрес.
…Упродовж останніх років ми не раз вступали в дискусії з Балахніним. Спраглий до марнославства й позірного лідерства, цей пан не хотів і слухати про освіту й просвіту, перш за все — для самого себе, а відтак — і для затурканого російською пропагандою та проросійськими олігархічними телеканалами українського суспільства, про створення україноцентричної системи ЗМІ та інші інструменти піднесення рівня національної свідомості й громадянської зрілості українського суспільства та підготовки його для втілення в життя ідеї системних змін.
Дніпровський сантехнік із казахстанським корінням, вихідець із рукава політичної шинелі Корбана й виучень якоїсь сумнівної «академії психологічних наук» у колишній північній столиці РФ, якому не поталанило проштовхатися до владного корита через вибори (публікація уже недоступна), здумав себе месією цілого українського народу і вирішив проявитися не в націєтворчій і державотворчій суспільній діяльності, а одразу стати над усім українським народом.
Очевидно, зовсім невипадково в місцях особливої активності Балахніна його сприймають як «фігуранта ряду кримінальних проваджень та скандально-відомого активіста”, який “проголошує себе то депутатом, то президентом, діючи перевіреними методами, які дуже схожі на «русскую весну». Найпікантніше ж полягає в тому, що Балахнін є «героєм» сайту «Миротворець», на якому його означено як провокатора й антиукраїнського пропагандиста. Як консолідатор джерел інформації про Балахніна, «Миротворець» підказує нам, що «перший народний президент» України й вождь цілого українського народу користується особливою популярністю у російських та проросійських інформаційних ресурсах. Одному із цих ресурсів погодився дати коментар навіть відомий український політолоґ В. Фесенко, голова правління Центру прикладних політичних досліджень «Пента».
Приходько, але він таки вивищив себе над українським народом як «перший народний президент», обраний кількома десятками емоційно наснажених і тому галаснивих людей на збіговиську, яке навіть мітингом не можна назвати, біля пам‘ятника української незалежності на Майдані (див. численні відеоматеріали). І дарма, що був час, коли мільйони (sic!) називали «народним президентом» В. Ющенка, який, обійнявши справжню посаду президента України, істинно народним президентом так і не став.
Втім, у Балахніна є набагато кращий «папєрєднік» — Іван Бубенчик, спраглий до марнославства «герой Майдану», «борець за волю українського народу», висуванець «Першого Національного Українського Конгресу» (ПНУКу), скликаного Рустамом Ташбаєвим у Празі (Чехія). (Де тепер Бубенчик? І де тепер Ташбаєв?)
Балахнін не одразу, можна сказати, перейняв естафету саме від Бубенчика і від ПНУКу. Справа в тому, що невдовзі після празького конґресу ташбаєвці розкололися на два табори. За кілька місяців ташбаєвські «меншовики», керовані уже якимись впливовими силами (вірогідно, спецслужбами) в Україні, спробували провести свій «ПНУК» у Києві. У них нічого не вийшло — численні текстові й відео матеріали засвідчують, що там не було навіть подоби празького конґресу.
Балахнін якимось боком був причетний до того збіговиська й зумів (чи йому допомогли) перевербувати прихильну до нього частину того «конґресу», згуртувати навколо себе незадоволених владою і емоційно наснажених опозиціонерів і просто опортуністів усіх мастей. Вони купилися на привабливішого для українського бунтаря живця. Прибічники й послідовники Балахніна не можуть не вчаровувати:
Замість ініційованої Ташбаєвим і вельми скоро взятої під контроль та дискредитованої правоохоронними органами і спецслужбами України «Української Народної/Національної Армії», керованої новоявленими «Закордонними частинами УПА», Балахнін зробив ставку на мирні і, на відміну від «УНА», цілком леґальні проекти — організовані територіальні громади, чим підкупив навіть певну частину цілком притомних членів українського суспільства.
Правда, інтерпретація Балахніним ідеї організованих територіальних громад і згуртування навколо цієї ідеї усього українського народу з правом говорити від його імені не до кінця зрозуміла.
З одного боку, захоплення Балахніна територіальними громадами дуже нагадує підходи до творення цих громад, які свого часу демонстрував «Український вибір» Медведчука і завданням яких було розчленувати українське суспільство на керовані частини, вирвавши їх із загального, хай і дуже млявого, процесу українського націєтворення й державотворення, а значить — допомагаючи Москві руйнувати Україну й українське суспільство.
З другого боку, апріорі не будучи україноцентристом і виразником української національної ідеї, але вдавшись до позірної націоналістичної риторики і пропагуючи щось на кшталт анархо-націоналізму, Балахнін знайшов підтримку в деяких україноцентричних активістів. При цьому він не демонструє жодного уявлення про українські національні традиції і звичаї, не кажучи вже про знання їх на рівні хоча б пересічних активістів української справи, які його вже підтримали.
Після «обрання» «першим народним президентом України» (марнославець навіть виклав у соцмережах фото свого «президентського посвідчення», яке є копією радянських «корочок») Балахнін зациклився на «конституційному процесі» й поїхав по «підпорядкованих» йому територіальних громадах з просвітницькими лекціями.
З відеомонологів і лекцій, відеозаписи яких ширяться в соцмережах, як допіру ширилися відеомонологи Ташбаєва, ми бачимо, як у тлумаченні Конституції України Балахнін договорився до того, що не лізе в жодні ворота. Елементарна суспільно-політична і юридична неосвіченість і брак здорового ґлузду зрештою привели Балахніна та його однодумців до тієї ситуації, в якій вони зараз опинилися вони і їхній проект.
Ми застановлюємося на цьому так ґрунтовно через те, що таких «ініціатив», як балахнінська, останнім часом в Україні виникає чимало. В різних реґіонах, під різними назвами і з різними ідеями. Десь люди виходять на мітинги, протести й безперестанку лементують про «злочинну владу» і про необхідність її повалення. Десь сільський дядько закликає до створення цілого «Повстанського руху», а потім різко змінює вектор і ініціює створення «Партії народної дії».
Ключовими поняттями, які зазвичай експлуатують ініціатови цих заходів, є «народовладдя», «право народу на повстання» та ін. При цьому вони навіть не думають про те, що народовладдя якраз і є усвідомленням відповідальністі суспільства (народу) за владу.
У кожному окремо взятому випадку ініціатори навіть не згадують про нагальність піднесення національної свідомості й громадянської зрілості українського суспільства (чи, по-їхньому, народу), про важливість україноцентричної освіти й просвіти, інформаційної роботи через створення україноцентричних ЗМІ тощо.
Отже, свідомо чи не свідомо ці люди виконують роль корисних ідіотів або провокаторів, уповільнюючи або й руйнуючи процеси консолідації українського суспільства, просування в суспільство усвідомлення його відповідальності за державотворення й —для початку — хоча б популяризації ідеї системних змін.
2. Реєстр українського народу
Уже після закінчення цієї статті, переглядаючи профіль Анатолія Балахніна на Фейсбуці, в одному із його записів у контексті конституційного процесу в Україні на таку надзвичайно цікаву деталь: «Реєстр українського народу! Перший обліковий ресурс такого рівня, де вільні українці є власниками записів про себе та про свою власність! http://runua.id/ Запрошуємо до взаємодії! )».
Коли я перейшов на сайт runua.id, я був шокований тим, що я побачив. Власник сайту закликає відвідувачів реєструвати… об’єкти власного майна.
Як вважає ініціатор, «Реєстр українського народу» – це: (1) «можливість самостійно визначитись через волевиявлення людини та знати, що вже ніхто не зможе спотворити чи вкрасти вашу власність через підробку документів»; (2) «можливість зберегти недоторканними свої права власника та засновника держави українського народу – республіки Україна» і (3) «унікальна можливість усвідомити себе сувереном права на своїй землі».
Тут же пояснено, що проект є: «прикладом застосування, найсучасних технологій внесення, збереження та застосування інформації про людей, їх волевиявлення та їх власність», «зручним та надійним архівом, що непідвладний злочинцям та самому часу», «на відміну від церковних та радянських архівів» цей проект «орієнтується на вас, як на вільну самостійну особистість».
А далі сказано: «Ви самі вносите інформацію на підставі вже наявної документації або свідчень довірениx, раніше зареєстрованих власників і самі передаєте дані на збереження Реєстру. Ви є власником ваших записів і можете самостійно замовити зміни в них. Винятком є зміни пов’язаних записів, як що такі зміни внесені іншим власником».
Вчаровує наступна сторінка сайту, де вам відкрикається «Вхід для українського народу» і де ви можете проявити «Волевиявлення людини» після Affidevit’у: «Я, жива людина, свідомо і урочисто відмовляюсь від будь якого опікунства над собою та заявляю перед іншими живими людьми про наступне»:
Крок перший передбачає занесення в Реєстр: імені, що отримано від народжнення; імені роду, до якого я себе відношу; імені по моєму батькові, яке я ношу з гордістю; місце народження і пояснення обставин проживання в Україні; запевнення приналежності до українського народу й відмова від країни походження… Цікаво, чи не так? Тут пан Балахнін як розробник цього проекту і спалився, видаючи за приклад свою особисту інформацію: «Я народився (наприклад: 20 жовтня 1971 року за місцем депортації родини моєї матері в Середній Азії в Казахстані (проживання мого Роду в Україні в селі, селищі, місті; де мій Рід опинився в силу інших обставин))». І далі: «Я визначився, як носій української культурно-історичної традиції українського народу і є етнічним українцем. Я не є носієм будь якої іншої культурно-історичної традиції будь якого іншого народу світу».
Крок другий просить вас завантажити на сайт: своє фото і фото свого особистого герба-підпису, а «для прискорення верифікації я особисто надаю скан мого документу в іншій правовій системі» (йдеться про паспорт або інший документ засвідчення особи). Як альтернативну форму, передбачено можливість засвідчення вашої інформації уже зареєстрованими «громадянами українського народу».
Крок третій: (1) «для зв’язку зі мною та друку візитівок я добровільно надаю в Реєстр УН»; (2) «я згодний, щоб мій номер телефону став логіном мого робочого кабінету в Реєстрі УН»; (3) «надаю пароль для входу в мій робочій кабінет»; (4) «надаю мій дозвіл Реєстратору згенерувати унікальний номер запису з моєю інформацією в Реєстрі УН».
На сайті передбачено запитання й відповіді, але не шукайте ні запитань, ні відповідей. Вам лише розкажуть, що таке інтеґрована система електронної ідентифікації, але нічого не скажуть по суті реєстрації, про ваші права «громадянина українського народу» і зобов’язання реєстратора перед вами як перед «громадянином українського народу» та перед самим українським народом.
Треба віддати належне розробникові цього онлайнового реєстратора. Усе зроблено професійно, просто і вишукано. Те, що ми знаємо про Балахніна, дозволяє зробити висновок про те, що сам Балахнін такий сайт створити не міг ні концептуально, ні за змістом, ні за дизайнерським виконанням. На сайтом працював фахівець досить високого класу, а концепція його належить людині, яка добре обізнана з технологіями накопичення і зберігання баз даних. Отже, думайте, хто за цим проектом (відтак і за Балахніним) стоїть чи може стояти, та як і коли занесені в неї відомості буде використано з політичною, комерційною чи якоюсь іншою метою.
Як і треба було сподіватися, обговорюваний сайт не має жодних вихідних даних (навіть приналежності авторського права), не кажучи вже про окремий розділ «Про нас», з якого ми могли б довідатися бодай дещо про авторів і власників проекту. Можете навіть не намагатися шукати інформацію про цей сайт у відповідних системах пошуку інформації про власникі сайтів – ви нічого не знайдете. Оскільки такого роду реєстратори є нелегальними у цивілізованих країнах, можна запідозрити кримінальний характер обговорюваного проекту.
Таким чином, «унікальна можливість усвідомити себе сувереном права на своїй землі» і «можливість самостійно визначитись через волевиявлення людини та знати, що вже ніхто не зможе спотворити чи вкрасти вашу власність через підробку документів», може обернутися непоправною шкодою для кожного «громадянина українського народу», хто занесе (чи вже заніс) інформацію про себе та про «об’єкти власного майна», а також для всього українського народу, «першим народним президентом» якого здумав себе Анатолій Балахнін.
28 березня 2021 р.
Dr. Volodymyr Ivanenko | Др. Володимир Іваненко 