ПЕРЕДМОВА АВТОРА ДО ЗБІРКИ “БУДАПЕШТСЬКИЙ ФОРМАТ”

У зв‘язку з широко обговорюваною у світових ЗМІ темою можливого широкомасштабного вторгнення в Україну збройних сил РФ вважаю за необхідне нагадати про нашу ініціативу Будапештського формату. Ця ініціатива передбачає не тільки і не стільки заміну Нормандського формату на Будапештський, скільки підводить до ідеї перегляду і оновлення Договору про безпеку і співробітництво в Європі, відомого також як Гельсинські домовленості. Адже Росія, вдавшись 2014 року до аґресії проти України, попрала не так Будапештський меморандум, як Гельсинські домовленості, які є основоположними для безпеки в Європі та й в усьому світі. На превеликий жаль, цю тему навіть не обговорюють.

Ця збірка статей і нотаток появилася у процесі просування в суспільство міжнародної ініціативи Будапештського формату для України. Від анексії Криму й початку війни на Донбасі я дивувався: агресію проти України здійснила одна із країн-підписантів Будапештського Меморандуму, але Україна в особі президента, уряду чи Верховної Ради не ініціювала скликання самміту країн-підписантів. Упродовж певного часу я намагався спонукати українських політиків бодай заговорити на цю тему. Нічого з того не вийшло.

Тим часом Україну було втягнуто в переговори у Нормандському форматі за участю Німеччини, Франції та Росії, на яких тон задала країна-агресор, а переговорний процес зосередився на посиденьках тристоронньої переговорної групи у Мінську, учасниками якої стали представники України, ОБСЄ (Організація з безпеки та співробітництва в Європі) та… ОРДЛО (окремі райони Донецької та Луганської областей). Маючи досить високий статус (підгрупу від України складають політики високого рангу на чолі з екс-президентом Л. Кучмою), українська підгрупа має шукати компроміси й домовлятися з представниками ОРДЛО, які не мають відповідного статусу й не є самостійними у своїх рішеннях, але за спиною яких у ролі спостерігача стоїть представник РФ. Досягнуті в Мінську домовленості, оформлені протоколами, зводяться до припинення вогню та розведення військ у зоні бойових дій, а також до обміну полоненими й заручниками. Ці домовленості, за окремим винятками, практично не виконуються і, отже, не відкривають перспектив для припинення того, що взагалі не є предметом переговорів у Мінську, — припинення агресії Росії щодо України.

Симптоматично, що західноєвропейські учасники Нормандського формату (Німеччина та Франція) знаходяться під помітним впливом Кремля, і їхні дії зазвичай суперечать проукраїнській риториці їхніх глав держав, міністрів закордонних справ та ін. Тому вони наполягають на виконанні мінських домовленостей, вимагаючи додержання цих “угод” від України, але практично не висуваючи претензій до Рорсії та її маріонеток на окупованій частині Донбасу. Анексія Росією Криму на посиденьках у Мінську навіть не обговорюється. Місія ОБСЄ на Донбасі складається із значної кількості представників РФ, але не має у своєму складі представників від України. Очевидно, цим внутрішнім фактором цієї місії можна пояснити те, що ОБСЄ працює на окупованій території Донбасу неефективно. Зокрема, зауважено, що ця місія ніколи не перевіряє, що завозять на ОРДЛО і що вивозять з ОРДЛО “гуманітарні конвої” Міністерства надзвичайних ситуацій Росії.

Переконавшись у тому, що Україна не має наміру ініціювати скликання самміту країн-підписантів Будапештського Меморандуму й вимагати переведення переговорів у формат цього меморандуму, 2017 року ми виступили з ініціативою силами української й світової громадськості (передусім Великої Британії, США, Франції) спонукати уряди країн-підписантів Будапештського Меморандуму сісти за стіл переговорів у Будапештському форматі й повести серйозну розмову з Росією як агресором щодо України.

Ініціатива Будапештського формату виходить з того, що анексія Криму й війна на Донбасі є не тільки і не стільки порушенням запевнень (якщо не гарантій), даних Україні 1994 року за її відмову від третього за величиною ядерного озброєння, скільки порушенням Росією Договору про безпеку і співробітництво в Європі, підписаного 1974 року в Гельсінки. Підписанням цього договору Москва в особі СРСР, спадкоємцем якого деюре і дефакто вважає себе РФ, визнала непорушність кордонів, які склалися за наслідками Другої Світової війни (1939 — 1945).

Переведення переговорів про агресію Росії проти України у Будапештський формат ми розглядаємо як можливість перетворення Будапештського Меморандуму на повноцінну багатосторонню міжнародну угоду, яка гарантувала б Україні її безпеку й територі- альну цілісність. Разом з тим, ми вбачаємо в цьому також і перспективу перегляду згаданого вище Договору про безпеку і співробітництво в Європі, який, безперечно, потребує оновлення з урахуванням сучасних загроз і викликів. Йдеться не тільки про агресивні дії Росії по відношенню до України, яку Москва не хоче випускати із своєї орбіти, але й про втручання Кремля у внутрішні справи інших країн Європи і світу в цілому — мілітарними діями, пропагандою, втручанням у виборчі процеси та ін.

За два з лишком роки існування ініціативи Будапештського формату для України нам, на жаль, не вдалося активізувати ініціативу громадськості в Україні, Великій Британії, Франції та США. Але те, що нас підтримали експерти і що політики в Україні нарешті хоча б заговорили про нагальність Будапештського формату, вселяє надію — наші дворічні зусилля таки не були марними. Отож я сподіваюся, що з появою цієї збірки моїх статей і нотаток, коло прихильників ініціативи Будапештського формату розшириться, і Нормандський формат передасть справу безпеки й територіальної цілісності України і Європи в цілому в руки Будапештського формату. Відтак Будапешт-2 стане кроком і до Гельсінки-2.

Ця збірка включає, крім моїх статей і нотаток, пов’язаних з ініці- ативою Будапештського формату, ще й додатки — матеріал із вільної енциклопедії Вікіпедії та повний текст праці Ігоря Лоссовського “Міжнародно-правовий статус Будапештського Меморандуму” (Київ, 2015), яку було видано мізерним накладом і яку я вважаю найкращою фаховою публікацією за темою. Користуючись нагодою, дякую Українській Асоціації Зовнішньої Політики за дозвіл на включення праці І. Лоссовського до цієї збірки, а також усім, хто так чи інакше спричинився до появи моєї книжки.

25 жовтня 2019 р.

Електронна версія збірки моїх статей і нотаток «БУДАПЕШТСЬКИЙ ФОРМАТ» (Вашинґтон, 2019) є у вільному доступі на сайтах Українського Університету та Academia.edu.