РОСІЙСЬКИЙ ІСТОРИЧНИЙ МІФ І ВІЙНА РОСІЇ В УКРАЇНІ

У контексті повномасштабної війни Російської Федерації в Україні мені здається цікавим придивитися до російської діаспори.

Російська діаспора історично вельми цікаве явище. Чи не найкраще її характеризує та її хвиля, яку виштовхнула за межі Росії більшовицька революція 1917 року. Як відомо, більшовики масово фізично знищували аристократію, інтелігенцію й духовенство. Здавалось би, ці верстви росіян у зарубіжжі мали б ненавидіти Леніна, Сталіна й усіх інших більшовиків лютою ненавистю на покоління й покоління наперед. Ворожнеча тривала недовго: у більшовиках проявилося те, що замирило їх з емігрантами. Російські еміґранти порадували себе вдячністю більшовикам за те, що вони «зберегли [їм] імперію». Чимали цих еміґрантів повернулися в СРСР, чимало прислужилися визнанню СРСР у світі та встановленню дипломатичних відносин між СРСР та країнами їхнього проживання, а ще чимало було й тих, що стали шпигувати на користь СРСР у країнах свого проживання…

Представники саме цієї хвилі російської діаспори спричинилися до поширення за межами Росії чи СРСР російського історичного міфу, історичних і філософських поглядів, які визначили теоретико-методологічне спрямування російських і радянських студій в університетах Європи й Північної Америки щонайменше на століття вперед.

Так, Ґеорґій Вернадський, син академіка Володимира Вернадського, разом із Ніколаєм Трубецьким та Петром Савицьким (також українського походження) випрацював теорію євразійства, осердям якої є історіософська й культуролоґічна концепція Росії-Євразії як самобутньої цивілізації, що об‘єднує елементи Сходу і Заходу. В цій теорії вгадуються обриси того, що через століття буде означено як «русскій мір».

Вернадський написав однотомний підручник з історії Росії «A History of Russia» (1929, рос. пер.: «Русская история». М., 1997), який на Заході вважають класичним і який по суті став засадничим для цілих поколінь зарубіжних істориків у тлумаченні російського історичного міфа.

Варто тут сказати і про Івана Ільїна, філософа, правознавця й публіциста, одного із засновників Російського наукового інституту в Берліні. Прибічник монархічних уявлень про Росію як єдину, велику і неподільну, Ільїн тяжів до слов‘янофілів, а отже — був предтечею майбутньої концепції «русского міра».

Ільїн справив великий вплив на деяких російських інтелектуалів і політиків. Своїми поглядами на суспільне влаштування Росії Ільїн надихнув Олександра Солженіцина на написання відомої праці «Як нам облаштувати Росію». Ільїна вважають одним із ідейних натхненників президента РФ В. Путіна, з ініціативи якого бібліотеку й архів ученого було повернуто в Росію. На основі цього архіву було здійснено 28-томне видання наукової, публіцистичної та епістолярної спадщини Ільїна.

Ці два діячі, Ґ. Вернадський та І. Ільїн, вирішальною мірою визначили світоглядно-ідеолоґічні, історико-теоретичні, теоретико-методолоґчні та інші підходи у сприйнятті й студіюванні Російської імперії та СРСР в країнах Європи, Америки, а відтак і цілого світу. З розпадом СРСР ці підходи залишилися практично незмінними не тільки щодо пострадянської Російської Федерації, але й усіх інших країн на пострадянському просторі. Інакше кажучи, на Україну, Бєларусь, Молдову, країни Балтики, Закавказзя й Середньої Азії світ продовжує дивитися крізь шкельця окулярів, змайстрованих російськими мислителями й розпродуваними російською діаспорою.

Ці підходи мають бути змінені, хоч і зробити це не так і просто. Біда в тому, що залежність від російських і проросійських концептів сковує мізки провідних європейських, північноамериканських та, мабуть, і південноамериканських, азіатських та африканських професорів та учених.

На жаль, сказане стосується й більшості українських учених і професорів як в Україні, так і в зарубіжжі, оскільки вони є представниками або учнями представників національної інтеліґенції, вирощеної колоніальною владою (дет. див. мою: Інтелектуальна еліта України як проблема: Збірка статей і нотаток. — Вашинґтон, 2022. — 729 с.).

Історія дає нам шанс категорично відмовитися від підходів, нав‘язаних світові інтелектуальною частиною російської діаспори і запропонувати світові, в нашому випадку, україноцентричні погляди на все те, що досі пропонували світові за рецептами Москви російські й проросійські учені, професори та, зрештою, й засоби масової інформації й пропаганди.

Як не прикро це констатувати, в Україні й українському зарубіжжі цим займаються не вчені й професори, не кваліфіковані журналісти й публіцисти, а аматори, які за своєю базовою освітою й досвідом фахової діяльності дуже далекі від предмета, який ми тут обговорюємо. На щастя, у багатьох випадках вони роблять це блискуче. Як приклад, назву тут Володимира Білінського — автора бестселерів «Країна Моксель, або Московія»«Москва Ординська» та «Україна-Русь», та історика й журналіста Сергія Громенка, який активно працює саме в царині розвінчування російського історичного міфу.

Твори таких авторів користуються шаленою популярністю серед читачів, справляють помітний вплив на масову свідомість, але вони не є тим жанром і — ширше — видом діяльності, які здатні формувати концепти, утворювати наукові школи, запроваджувати нові підходи до студіювання історії окремих країн, реґіонів та й цілого світу.

Наше завдання — змінити концепти, підходи до вивчення України та її взаємин з Московією, щоб розвінчати російський імперський історичний міф, повернути те з історії, що належить виключно Україні, — назву, історичну традицію, культурну спадщину і духовну, і матеріальну. Хай світ по-новому подивиться на історичну значимість України й нікчемність Московії, а також на самого себе без залежності від Московії.

У цьому контексті можна буде переконливо показати світові природу війни Росії в Україні, яка справді має екзистенційний характер не тільки для РФ, але і для України. Адже перемога РФ у цій війні продовжить існування імперської Росії на невизначений строк і остаточне знищення України. А перемога України означатиме кінець Російської імперії, розпад РФ і утвердження України як самостійної соборної держави в умовах якісно нового суспільного устрою, заснованого на українських національних традиціях і звичаях.

Завдання це — нелегке, але хтось його має виконувати. Платформою для висвітлення та обговорення цієї тематики буде сайт журналу «Україна», який ми маємо намір відновити після того, як його завалили гакери, й переорієнтувати з переважно літературно-художнього спрямування через те, що українські письменники в Україні та діаспорі, на жаль, не зацікавилися його розбудовою.

Статті суто наукового характеру тут мирно уживатимуться з науково-популярними й публіцистичними матеріалами. Звичайно, художня література також не буде знехтувана — вона просто відійде на другий план. Робочими мовами ресурсу будуть українська та анґлійська мови. На перших порах статті й розвідки публікуватимуться тією чи іншою мовою впереміш, а з часом ми розбудуємо повні україномовну та анґломовну версії сайту.

Статті й розвідки за окресленою вище тематикою українською або анґлійською (ідеально — обома) мовами можна надсилати на електронну пошту журналу «Україна».

2–22 травня 2022 р.

Published by Dr Volodymyr Ivanenko | Д-р Володимир Іваненко

Entrepreneur, Professor & Scholar | Підприємець, професор, учений

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out /  Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out /  Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out /  Change )

Connecting to %s

%d bloggers like this: