Цю статтю я написав ще торік, але залишалася вона неопублікованою аж дотепер. Наткнувся я на неї сьогодні, укладаючи чергову збірку своїх статей і нотаток. Сподіваюся, прочитаєте її з цікавістю.
* * *
Роксолана — одна з найзагадковіших і найтаємничіших постатей української (і не тільки) історії. Віддалена у часі й просторі, оповита обставинами долі, ця постать цілком природно обросла леґендами. Брак або недоступність архівів чи мемуаристики спонукає дослідників вдаватися до домислів та помилкових висновків. А коли дослідник працює за сумісництвом і як письменник, тоді вмикається ще й вигадка, бо яка ж белетристика без вигадки?
Час від часу одні дослідники беруться розвіювати міфи, створені їхніми попередниками, але замість переконливого доведення істини спричинюють появу нових міфів або мимоволі дають нове життя старим міфам.
Родознавчі студії, на яких наразі зосереджена моя увага, підвели мене до постаті Роксолани, в якій, як підказує мені інтуїція, можливо, криється розгадка того, як сталося так, що моя ДНК має таку саму формулу, яку має ціла династія Османів, з одного боку, і Миколай «Рудий» Радзивілл (Радивил) — з другого.
Звісно, перш за все я подумав про Роксолану — першу українку, яка стала султаною і яка напевно змінила «материнську плату» усієї династії Османів. Відтак я почав переглядати написане про Роксолану й вийшов на молоду дослідницю й письменницю Олександру Шутко, про яку сказано, що вона — кандидат мистецтвознавства, автор досліджень «Роксолана: міфи та реалії», «Листи Роксолани: любов та дипломатія» та роману «Хатідже Турхан» і займається пошуком відомостей про султан-українок у турецьких архівах.
Приємна несподіванка! За давньою звичкою орґанізатора науки, я спробував встановити прямий контакт з надією, що О. Шутко уможливить глибше ознайомлення з її працями. У відповідь на скинуте їй посилання на статтю «Загублена в історії» та прохання зв‘язатися зі мною електронною поштою, О. Шутко обмежилася скупеньким «Дякую за інформацію!» Не вельми обнадійливо…
Зрештою, таки вдалося встановити з роксоланознавкою контакт, і я написав їй лист з метою уточнити джерельну базу арґументації дослідниці, оскільки в її публікаціях відсутні посилання на джерела, а також зацікавити її абсолютно новим і дуже переконливим орієнтиром для подальших пошуків, а отже — й можливого перегляду всього, що вона зробила досі.
Дослідниця й письменниця частково відреагувала на перше, надіславши мені фотокопію давнього художнього (sic!) твору. На моє прохання надіслати мені свої книжки у pdf-форматі авторка відмовилася, мотивуючи тим, що зробити це їй «забороняє підписаний авторський договір із видавництвом».
На друге ж — ідентичність формули ДНК Радзивіллів та династії Османів, схоже, навіть не глянула. Нагадування звернути увагу на цей, безумовно, важливий фактор роздратувало мою кореспондентку. «Ваші ДНК-дослідження є лише вашими, вони не доступні для вивчення широкому загалу. Це лише ваші слова», — написала вона у відповідь на мій другий лист до неї, вважаючи «нашу дискусію вичерпаною».
Оскільки молода дослідниця відмовилася ознайомити мене із своєю доказовою базою, звела наше спілкування до мінімуму, а наша дискусія як така практично не відбулася, доведеться нам розбиратися з тим, що доступне в інтернеті, хай і в тезах, сподіваючись, що з часом буде нагода заглибитися і в книжкові публікації О. Шутко
Треба віддати належне пані Шутко як дослідниці й письменниці: її інтернетні тези сформульовані чітко і виразно. Починаючи із загальної тези, винесеної в заголовок, який гуляє по декількох сайтах: «Усі ваші знання про Роксолану — суцільна брехня. Правда тут». У передньому слові до статті наголошено, що «Олександра спростовує 8 міфів про жінку, яку ми навіть знаємо під чужим ім’ям».
Отже, перейдемо до конкретних «міфів» і пильніше придивимося до «суцільної брехні» і перевіримо на істинність пропоновану нам «правду».
«Міф перший про ім‘я Роксолана»
Із зацитованого вище зрозуміло: ніякого міфу не існувало й не існує. Названий у міфі посол нічого не придумував, а лише скористався загальною назвою, з якої всім було зрозуміло, про кого йдеться. Ну, а що українці увласнили це ім‘я (за браком іншого чи для зручності), то це ж не міф. А то так можна назвати міфом і те, що ми називаємо Німеччину Німеччиною, а не Дойчланд, як називають її самі німці.
«Міф другий про прізвище Лісовська»
Історія з прізвищем — найменше цікава частина пасажу під цим підзаголовком. Обминемо й посилання на європейських дипломатів. Вельми цікавими є наступні два факти, які мають пряме відношення до литовсько-польської влади і в яких через десятиліття (sic!) після смерті Роксолани мусується тема її попівського походження:
«Через 30 років по смерті султани, тобто 1596-го, інформацію про «попівну з Рогатина з народу русинського» у доповідній великому канцлерові Великого Князівства Литовського Льву Сапезі залишив секретар короля Станіслав Негощевський. Ще через 30 років про «підлого попа з Рогатина доньку» написав у поемі «Посольство Кристофера Збаразького» Самуїл Твардовський, учасник польського посольства у Стамбулі в 1621–1622 роках.
Дівчина, яка народилася у родині українського православного священика і була для шляхти холопкою, не могла мати польського прізвища «Лісовська».
Документального джерела про походження Роксолани, а тим більше — її прізвища, за десять років своєї роботи над темою О. Шутко не знайшла. Тому вона тримається версії, поширеної поляками уже по смерті султани. При цьому вона не відповідає на цілком резонне запитання: чому ця тема мусувалася наприкінці 16-го і на початку 17-го століття саме в урядових колах? Очевидно, для когось важливо було нагадати про Роксолану саме як про попівну, коли в Османській імперії правили її сини, онуки та правнуки.
Історія з прізвищем Роксолани — один-єдиний міф, який справді потребує розвінчання, і цей міф — Настя (чи Олександра) Лісовська як дочка священика з Рогатина. Цікаво було б встановити, хто його вигадав і чому він так активно культивувався, що й досі не спростований.
У цьому зв‘язку мені цікаво, чому О. Шутко вірить у цей міф, популяризує його, демонструючи категоричне несприйняття навіть думки про шляхетне, знатне походження Роксолани. Адже чесноти Роксолани свідчать про те, що вона точно була дочкою не провінційного священика, а знатного роду, мала унікальні виховання й освіту.
У статті О. Шутко згадуються Сигизмунд ІІ Август, Миколай (Рудий) Радзивіл, Вишневецький та інші знатні люди Великого Князівства Литовського й Речі Посполитої, але дослідниця навіть не пробує розібратися у взаєминах цих особистостей.
«Міф третій про народження в Чемерівцях, що на Поділлі»
Тут також навряд, чи є щось пов‘язане з міфотворчістю. У першому випадку мовиться про художній твір, який ґрунтується на народних переказах (леґендах), і поет пише те, що вкладається йому в рядок.
Інша справа — «історична повість» М. Орловського. Авторка не вказує, за якими джерелами написано цей твір, чи користувався автор як історик-краєзнавець бодай якимись писемними джерелами. Найвірогідніше, що і ця повість — вміщує в собі народні перекази (леґенди).
Отже, тут немає чого розвінчувати й записувати у брехню.
«Міф четвертий про королівське походження»
О. Шутко пише: «Якось султан Сулейман у посланні польському королеві Сигізмунду ІІ Августу зазначив: «Посол Твій Опалінський скаже тобі, в якому щасті бачив Твою сестру, а мою Дружину…»
Версію, що Роксолана була королівною підхопив і популяризував польський письменник Бартоломей Зіморович. Утім, вона не має під собою реальних підстав. Приписуючи дружині королівське походження, султан намагався легітимізувати в очах польського монарха свій шлюб з Хюррем, яка не належала до шляхетного роду».
Відкинемо пояснення мотивів султана Сулеймана як наївний і непереконливий арґумент. Адже чи був якийсь сенс Сулейманові І Пишному як султанові, який носив титули Цар царів, Тінь Бога на Землі, Цезар усіх земель Риму, приписувати дружині королівське походження, щоб легітимізувати в очах польського монарха свій шлюб із жінкою, яка не належала до шляхетного роду?
На моє прохання надати джерело цієї інформації про цей лист дослідниця написала мені таке:
«Насправді лист, на який посилається Твардовський, якщо і був, то його і досі не знайшли в архівах. Твардовський у “Легації” піісля цього твердження сам же і зазначає, що Роксолана не була королівського роду, бо є русинкою. Там же — і про попівну з Рогатина. За цим посиланнм знайдете стародрук Твардовського».
Незнайдений лист султана Сулеймана Сигизмундові ІІ Августу, очевидно, відноситься до того часу, коли Сигизмунд ІІ був одружений із сестрою Миколая Рудого Радзивіла Барбарою (детальніше про це тут). Можливо, що Настя (Олександра) Лісовська доводилася сестрою Барбари й Миколая Радзивіллів, про що напевно знав султан Сулейман. Якщо це так, тоді фраза «Твою сестру, а мою Дружину» з наведеного вище листа набирає реального змісту. Наскільки мені відомо, в турецькій традиції сестру дружини прийнято називати сестрою (без відповідного уточнення). Втім, цілком можливо, що має місце й помилка перекладу.
Тут О. Шутко зацікавитися б тим, що я їй повідомив у своєму листі: формула ДНК династії Османів така ж, як у Миколая «Рудого» Радзивілла.
Що з цього? Та те, що будучи сучасниками й маючи вікову різницю у декілька років, цілком вірогідно, що Роксолана і Миколай «Рудий» Радзивілл доводилися одно одному братом і сестрою. Отже, цей факт підказує історикові напрям пошуку для підтвердження цього факту (про спростування уже не йдеться), а також перегляду усіх попередніх припущень і міфів, пов‘язаних з Роксоланою.
У Миколая «Рудого» Радзивілла, крім Барбари, була ще одна сестра Анна Єлизавета, і інформація про неї є в доступних джерелах. За роком народження, до того ж, Роксолана випадає з хронологічних рамок шлюбу батьків Миколая «Рудого» Радзивілла. Отже, Роксолана не могла народитися в цьому шлюбі.
Але цілком можливо, що Роксолана могла бути позашлюбною дочкою Юрія Радзивілла, який в молоді роки був дуже мобільним, обіймаючи посади намісників у різних реґіонах Великого Князівства Литовського, де й міг пересіктися з жінкою, яка стала матір‘ю Роксолани, якій судилося змінити «материнську плату» (формулу ДНК) династії Османів.
Зверніть увагу: я не стверджую це катеґорично, а висловлюю як припущення і думаю, що подальший пошук у цьому напрямі приведе до цікавих відкриттів. Що можна стверджувати категорично, так це належність Роксолани до знатного, шляхетного роду.
«Міф п‘ятий про нареченого та козаків, з якими той ходив її визволяти»
«До султанського гарему Хюррем потрапила 1520 року з Криму. Українці переповідають легенди, як дівчину намагався розшукати коханий з Рогатина. До цього нібито були залучені й українські козаки на чолі з гетьманом Дмитром Вишневецьким-Байдою.
Але до татарського полону майбутня султана потрапила в малому віці. Тривалий час її виховували у палаці кримського хана в Салачику (нині околиця Бахчисараю), а потім подарували султанові Сулейману на честь сходження на престол».
Тут знову маємо справу лише з леґендою. В усякому разі О. Шутко не називає документальних джерел. Привертає до себе увагу спроба авторки прокоментувати причетність Байди Вишневецького до обговорюваного міфу.
«Дмитро Вишневецький з’являється у Стамбулі та біографії Хюррем, але значно пізніше — 1553 року. Про це нам відомо з листа князя Радзивіла до польського короля Сиґізмунда ІІ Августа. Вишневецький півроку прожив в османській столиці, де його пишно приймали і піднесли коштовні дарунки.
Невідомо, чому турки так тепло прийняли гетьмана. Можна лише припускати, що султана-українка допомагала чоловіку створювати коаліцію проти Габсбургів, куди мали увійти кримські татари, поляки і козаки», — пише пані Шутко.
Що стосується самого «міфу», маємо ще один приклад народного переказу (леґенди), який є типовим прикладом народної творчості і, можливо, взагалі не має нічого спільного з історичною Роксоланою. Тому дивним видається саме намагання дослідниці підвести під цей переказ історичних осіб та достовірні факти.
Письменник у художньому чи навіть у художньо-публіцистичному творі, звичайно, може пофантазувати, але щоб науковець з ученим ступенем…
«Невідомо, чому турки так тепло приймали гетьмана», — зауважує О. Шутко, звісно, не подумавши про Радзивілла, чий лист тут же згадує. Розгадка ж, можливо, криється в тому, що Миколай Радзивілл VII, син Миколая «Рудого» Радзивілла, був одружений із племінницею гетьмана Дмитра Вишневецького. Здавалося б, це були непрямі, але все-таки родинні зв‘язки, які в ті часи мали неабияке значення.
«Міф про те, що Роксолана пам‘ятала і захищала Україну»
О. Шутко пише: «Існує легенда, ніби Хюррем-султан, попри неймовірний кар’єрний злет в Османській імперії, піклувалася про свою батьківщину. Як доказ, наводять інформацію про зменшення кількості людоловських набігів кримських татар на українські землі за часів перебування українки в Стамбулі.
Але ці відомості не є переконливими, адже припинення набігів було вимогою мирної угоди між султаном Сулейманом і польським королем. Ба, більше! В одному з ранніх своїх послань чоловіку, який був тоді на війни з угорцями, Хюррем писала: «…Хай допоможе Вам Аллах, щоб із своєю щасливою зіркою і царським знаменом здобували завжди перемоги над нікчемними й мерзенними невірними».
О. Шутко сама пише: «існує леґенда»… Ну, існує, то й хай собі існує та леґенда. Одна справа, якщо цю леґенду видають за чисту монету науковці, і зовсім інша — побутування її у фольклорі.
Разом з тим, авторка, схоже, не виокремлює в Роксолані дружину, яка надихає свого чоловіка на перемогу у священній війні (а Османи вели якраз священні війни), з одного боку, і матір, яка справляє вплив на свого сина-султана, спонукаючи його до мирного урегулювання конфліктів із сусідами, — з другого.
До речі, самі турки кажуть мені: «Відтоді, як Османи почали одружуватися з українками, вони стали менш аґресивними щодо сусідів».
Немає тут брехні — немає чого й спростовувати.
«Міф сьомий про неймовірну вроду»
Очевидно, що зовнішність Роксолани цікавила багатьох авторів. Але, як відомо, критерії краси мають смакову природу, і комусь краса жінки може здаватися неймовірною, а комусь «так собі». Підвести враження представників різних народів і культур, різних вікових категорій під певні критерії краси — справа марна. Треба враховувати й часовий чинник: критерії краси тепер і сотні років тому є дуже відмінними. Робити ж висновок про жіночу красу з пасажу в листі самої героїні до свого повелителя — це взагалі безглуздя.
Тим часом О. Шутко зводить усе докупи й пише:
«За популярною версією, улюбленою серед 300 наложниць султана Хюррем стала через неймовірну красу. Утім, сучасники були скромнішими в епітетах. Венеційські посли називають фаворитку милою і згадують про делікатність статури. Про це свідчить й довжина гаптованих золотою ниткою надбрівних пов’язок-кашбашти султани — 53 сантиметри.
В одному з листів до чоловіка Хюррем написала: «…прикладаю своє негарне обличчя до Ваших благословенних ніг». Чому вона себе так недооцінювала? Можливо, тому що першою красунею у гаремі до того вважали чорняву черкеску Махідевран, матір старшого сина Сулеймана.
Збереглося з десяток портретів султани, серед яких полотна Тіціана і Веронезе. На кожному вона виглядає інакше, адже малювати з натури забороняли норми ісламу. У найкращому випадку, художники творили за словесними описами євнухів. Попри несхожість, портрети мають спільні риси: руде волосся, білу шкіру обличчя, гостре підборіддя, світлі очі й продовгуватий із горбочком ніс. Дивлячись на них, виникають сумніви, що Сулеймана могла полонити сама лише врода».
Чи є тут бодай щось для розвінчування міфу? Навряд. У кожного народу в цілому, а також у різних поколінь, окремо у чоловіків і у жінок формуються свої, доволі суб‘єктивні уявлення про ідеал жіночої краси. Треба також враховувати, що свідчення про красу Роксолани залишили особи, які своїми компліментами намагалися продемонструвати свою повагу до султана та султани, а то й вислужитися перед ними.
От на що варто було б звернути увагу, так це на характерність зовнішності Роксолани, як ми її бачимо на портретах та читаємо в описах. Впадає в око руде волосся. Хоч художні портрети — не фотоґрафії, і достовірність художніх полотен залишає бажати кращого, все-таки варто зіставити портрети Роксолани із зображеннями Миколая «Рудого» Радзивілла. Роксолана й Миколай достатньо схожі між собою, що зауважити можливість їхнього кровного зв‘язку.
«Османи, дивуючись любові султана, звинувачували українку в чаклунстві. Але, імовірно, почуття пояснювалися не чарами, а розумом і вмінням зацікавити султана своїми думками», — пише далі авторка.
Дослідники, які цікавляться темами чаклунства, підказують мені, що руде волосся є ознакою належності жінки до відьомського середовища. Отже, цілком можливо, що Роксолана володіла відьомськими якостями й завдяки їм справляла на султана неймовірно великий вплив.
Відьма, кажуть знавці справи, — це жінка, яка відає, знає, тобто обізнана, володіє неймовірними талантами й якостями. Можливо, саме тому, як пише О. Шутко, «турецькі вчені не можуть збагнути, як жінка-чужинка могла вивчити надскладну османську мову на такому рівні, аби писати любовні листи і оздоблювати їх віршами, що за художньою цінністю не поступаються поезії султана (мав літературний псевдонім Мухіббі, тобто «закоханий»). <…> що вона прекрасно знала Коран, перську поезію та давньогрецьку міфологію».
Очевидно, що Роксолана зачарувала султана своїм інтелектом, своїми талантами, своїми здібностями. Від самого початку Османи високо цінували мудрість, розум і таланти у жінках, які були поруч з ними. До речі, ця тема червоною ниткою проходить через увесь телесеріали «Вознесіння», «Оттоман»…
Ну, а щодо того, як Роксолана ставила себе по відношенню до чоловіка, то це було проявом не самоприниження, а додержанням давніх традицій і звичаїв, що їх Османи дуже шанували.
«Міф восьмий, що турки так само пишаються Роксоланою, як українці»
Читаємо в О. Шутко: «Коли Хюррем тяжко захворіла, султан поклявся їй не мати ніколи інших жінок. Як зазначають венеційські посли, свою клятву Сулейман стримав. Чоловік пережив дружину на 8 років, протягом яких зберігав вірність, видаливши з гарему юних та гарних наложниць.
За життя українка фінансувала з власних грошей будівництво мечетей, громадських їдалень, шкіл, лікарень і лазень. Однак турки доволі скептично ставляться до неї. По-перше, звинувачують у страті Мустафи, старшого сина султана Сулеймана від черкески Махідевран, якого називали гідним спадкоємцем трону. По-друге, вважають засновницею «Жіночого султаната» — наступні 100 років матері та дружини султанів надто сильно втручалися в державну політику.
Та це ніколи не завадить українцям пишатися успіхами співвітчизниці, яка з положення татарської рабині змогла піднятися до вершини влади в наймогутнішій державі Європи 16 сторіччя».
Після прочитання цього уривка складається враження, що О. Шутко сама створює міф і сама ж його спростовує, причому вдаючись до арґументів, які не зовсім і клеються до обговорюваної теми. Я не пригадую, щоб Роксолану аж так уже знали й — що більше — любили в Україні. Помітне збудження свого часу викликав роман Павла Загребельного, але щоб аж так він запалив серця українців… Не знаю…
Що стосується турків, я не цікавився, що там у Туреччині коїться, але можу сказати, що думають американські турки, зокрема — одружені з українками. Так-от, вони не виявлють особливих емоцій, але наголошують: Османська імперія зазнала великих змін відтоді, як султани почали одружуватися з українками. За інших умов (якби султани брали за дружин лише туркень) Туреччина була б зовсім іншою.
***
А тепер, підсумовуючи сказане вище, скажемо, що є один-єдиний міф, який справді потребує розвінчання, і цей міф — Настя (чи Олександра) Лісовська як дочка священика з Рогатина. Цікаво було б встановити, хто його вигадав і чому він так активно культивувався, що й досі не спростований.
У цьому зв‘язку мені цікаво, чому О. Шутко вірить у цей міф, популяризує його, демонструючи категоричне несприйняття навіть думки про шляхетне, знатне походження Роксолани. Адже чесноти Роксолани свідчать про те, що вона точно була дочкою не провінційного священика, а знатного роду, мала унікальні виховання й освіту.
У статті О. Шутко згадуються Сигизмунд ІІ Август, Миколай (Рудий) Радзивіл, Вишневецький та інші знатні люди Великого Князівства Литовського й Речі Посполитої.
Вчитаймося ще раз у міф, який дослідниця поставила четвертим числом:
Якось султан Сулейман у посланні польському королеві Сигізмунду ІІ Августу зазначив: «Посол Твій Опалінський скаже тобі, в якому щасті бачив Твою сестру, а мою Дружину…»
Версію, що Роксолана була королівною підхопив і популяризував польський письменник Бартоломей Зіморович. Утім, вона не має під собою реальних підстав. Приписуючи дружині королівське походження, султан намагався легітимізувати в очах польського монарха свій шлюб з Хюррем, яка не належала до шляхетного роду.
Чи був якийсь сенс Сулейманові І Пишному як султанові, який носив титули Цар царів, Тінь Бога на Землі, Цезар усіх земель Риму, приписувати дружині королівське походження, намагаючись легітимізувати в очах польського монарха свій шлюб із жінкою, яка не належала до шляхетного роду?
Я не знаю, коли і як виник при султанаті такий інститут, як гарем, в якому утримувалися наложниці султана і через який султан вибирав собі дружин. Але я не думаю, що в той гарем потрапляли будь-які дівчата, підхоплені на вулицях у місцях, куди турки чи кримські татари робили набіги. На сайті WAS, який випублікував велику добірку творів Олександри Шутко, про мешканок султанського гарема сказано як про повій, тобто публічних, гулящих жінок.
Насправді це було не так. В гарем відбирали лише незайманих дівчат, і потрапляли туди не всі підряд, а спеціально відібрані дівчата, передусім шляхетного походження. Можливо, що турки й кримські татари здійснювали спеціальні набіги для захоплення чи викрадення дочок шляхтичів. Тому я дозволю собі припустити, що Роксолана була однією з саме таких бранок, і дуже сумніваюся, що вона справді була дочкою рогатинського священика.
А вихідцею із знатного роду Радзивілів вона могла бути напевно. Чому я в цьому впевнений? На початку цієї статті я наголосив, що моя ДНК має таку саму формулу, яку має ціла династія Османів, з одного боку, і Миколай «Рудий» Радзивіл (Радивил) — з другого. Це означає, що Роксолана була дуже близькою родичкою М. Радзивіла. Ну, дуже близькою. Скажімо, його сестрою.
Цю мою думку підтверджує цитата з листа султана Сулеймана польському королеві Сигізмунду ІІ Августу: «Посол Твій Опалінський скаже тобі, в якому щасті бачив Твою сестру, а мою Дружину…» Ми не маємо ориґіналу цього листа, дати його написання і не знаємо, наскільки адекватним є його переклад українською, але тут явно щось не так.
Як на мене, цей лист було написано саме тоді, коли дружиною Сигізмунда ІІ Августа була Барбара (Варвара) Радзивіл (1520–1551), рідна сестра Миколая «Рудого» Радзивіла. В інших мовах (зокрема, в анґлійській) сестру дружини називають «сестрою-в-законі». Отже, якщо має місце неточність перекладу або описка султана, то він, пишучи «твою сестру, а мою дружину», мав на увазі, що Роксолана доводилася сестрою королеві Барбарі, а відтак і князеві Миколаю «Рудому» Радзивілу.
Якщо так, тоді стає зрозумілим, чому формула моєї ДНК така сама, як у династії Османів — нащадків Роксолани та Миколая «Рудого» Радзивіла. Ми є близькі ґенетичні родичі. Ким були Радзивіли у Великому Князівстві Литовському та Речі Посполитій, а отже і в Україні, можна прочитати великі масиви інформації.
Цікаво зіставити роки народження і смерті Роксолани (1502/1505–1558), Миколая (Рудого) Радзивіла (1512–1584) та Барбари Радзивіл (1520–1551). У Миколая та Варвари була сестра Ганна Єлизавета (1518–1558). Батьком Миколая та Барбари Радзивіл був Юрій Радзивіл (1480–1541), визначний політичний діяч ВКЛ, а мати — Барбара Кола.
Якщо династія Османів та Радзивіли мають одну й ту ж формулу ДНК, цілком лоґічно напрошується висновок, що Роксолана належала до цього роду і ймовірно була сестрою королеви Барбари. У родоводі Юрія Радзивіла не значиться жодна інша особа жіночої статі, чиї роки народження й смерті збігалися б із роками народження й смерті Роксолани. Але ж цілком можливо, що Роксолана — загублена дочка роду Радзивілів, яку або свідомо було викреслено з родоводу, або яка була позашлюбною дочкою Юрія Радзивіла.
Звичайно, запитань тут більше, ніж відповідей, але це ті запитання, відповіді на які й треба шукати.
21 вересня — 10 жовтня 2021 р.
Dr. Volodymyr Ivanenko | Др. Володимир Іваненко 