ТРОХИ СПОГАДІВ, ПОВ‘ЯЗАНИХ З… КИТАЄМ

Китайська тематика, що шириться нині у ЗМІ та соцмережах з різних приводів, але так чи інакше крутиться навколо російсько-китайських відносин, нагадала мені мою ж публікацію п‘ятирічної давності, яку я, здається, не розміщував на цьому сайті. У ній я звертаю увагу на деякі нюанси цих відносин, про які вже забуто або й просто більше не пишуть…

Частина 1. Китайський генерал

Знічев‘я відкрив це відео (посилання уже недоступне), що трапилося на моїй стрічці, а тут такі асоціації… Раша з її невмирущими совковими традиціями.

Згадався старий полковник з військової кафедри в роки мого студентства у Москві. На відміну від інших полковників і одного генерала (Ніколай Ніколаєвіч), які були доками спецпропаганди, від цього мало чого вже можна було навчитися. А от його спогади…

Шкода, що тоді забракло розуму записати. Тепер у пам‘яті залишилося лише загальне враження про надзвичайно цікавий історичний факт, який навряд чи згадують історики. І сприймається він тепер, як легенда.

А суть у тому, що мій викладач-полковник ще молодим офіцером із невеличкою групою червоноармійців азіатської зовнішності був відряджений у Китай допомагати китайським комуністам створювати збройні формування.

Вікіпедія пише, що Народно-визвольна армія Китаю була «заснована 1 серпня 1927 в результаті Наньчанського повстання як комуністична «Червона армія», під керівництвом Мао Цзедуна під час громадянської війни в Китаї».

Починали в нуля, але за якийсь час наш герой зібрав під ружжо, вишколив і загартував у бойових операціях десятки тисяч китайських комуністів, а великий Мао був при ньому комісаром. Його відкликали з «відрядження», здається, 1940 року, коли він був генералом і головнокомандувачем багатотисячного війська.

Підйоми і спади у стосунках СРСР з КНР, ясна річ, позначилися на його військовій кар‘єрі вдома: китайський досвід йому не зарахували. Отож у збройних силах СРСР від піднявся лише до полковника і закінчив свій бойовий шлях на посаді доцента військової кафедри МДУ.

Китайське псевдо мого колишнього викладача, очевидно, можна «вирахувати» за історією НВАК. Його ж справжнє, типово російське прізвище, на превеликий жаль, не запам‘яталося. Ми мусили звертатися до наших викладачів «товаріщ полковнік», і тільки наш єдиний генерал вимагав, щоб до нього зверталися «Ніколай Ніколаєвіч».

З військової кафедри я запам‘ятав на все життя лише одно прізвище — полковник Лєвітскій. Це був просто фантастичний фахівець у царині американознавства (історії, культури, традицій і звичаїв США), без якого я напевно не відбувся б як фахівець.

Американські історики із ученими ступенями часом дивуються: «Це не вивчають у наших університетах. Звідки ви це знаєте?». Як звідки?! Із курсу «Страновєдєніє», який викладав мені полковник Лєвітскій.

Частина 2. Зустріч з героями острова Даманського (Чженьба́о)

В юні літа мені довелося брати участь в одній республіканській та одній всесоюзній нарадах молодих літераторів. Організатори всесоюзної влаштували для учасників багато цікавих зустрічей у вузькому колі.

Мені довелося бути учасником двох заходів, які влаштував ЦК ВЛКСМ і які так чи так пов‘язанні з темою або ж предметом нашої розмови.

Тут скажу кілька слів про зустріч із чотирма учасниками невеликої радянсько-китайської війни за острів Даманський (Чженьба́о) на Амурі. Хлопці приїхали до Москви одержувати свої ордени та медалі якраз у дні коли у столиці «радилися» молоді інженери людських душ.

Версія того конфлікту була така: китайці полізли на спірний острів Даманський, радянці дали їм рішучу відсіч. Подейкували, що радянські вояки «Катюшами» чи вже «Градами» перетворили на пустелю надцять квадратних кілометрів китайського берега Амуру.

26 грудня 2017 р.