Вічная пам‘ять! У молоді літа я радий був бути з Петром Осадчуком у приятельських відносинах. Він був одним із небагатьох, хто по-дружньому підтримував мене. З розумінням.
Згадаю тут один епізод. Ходив я якийсь час без роботи. Коли Петро довідався про це, запросив зайти до нього в ЦК комсомолу (він там сектором преси завідував).
Приходжу. Петро заштовхує мене в кабінет до секретаря з ідеології Г. Максименка: «Я вже говорив з ним про тебе. Він хоче з тобою поспілкуватися. Закінчиш – зайди відзвітуй».
Розмова з Максименком була досить тривалою. Назадававши мені запитань, він запропонував мені досить високу посаду в газеті «Комсомольскоє знамя» й малював привабливі перспективи. Я сказав йому, що подумаю…
«Ну, як?» – запитав мене Петро. «Максименку я сказав, що подумаю, хоч тут і думати нічого. В «Молодь» я пішов би, а в «КоЗу» – ні за які гроші!» Осадчук усміхнувся: «Я так і знав. Тримайся. Дам тобі знати, як буде щось підходяще…»
Тим часом мене взяли у «Весірку». А Петро якось при нагоді сказав: «Максименко дорікнув мені, що ти довго думаєш». Не так багато було бажаючих працювати в «КоЗі».
1 грудня 2017 р.
Dr. Volodymyr Ivanenko | Др. Володимир Іваненко 