СВЯТОСЛАВ ВАКАРЧУК ЯК ПОЛІТИЧНИЙ ПРОЕКТ

Andrij Pavlyshyn своїм записом викликав у мережах надзвичайно жваву дискусію навколо політичного феномену Святослава Вакарчука та створеної ним партії «Голос» і підштовхнув мене перепостити мою давню вже статтю, публікація якої була втрачена «завдяки» гакерам, що завалили мій профіл і низку прв‘язаних з ним сторінок. Я не певний, що ця стаття остудить гарячі голови вчарованих «Голосом» С. Вакарчука, але багатьох спонукає замислитися.

До речі, і сам Вакарчук, і його «Голос» являє собою переспів ідей, згенерованих професором Ф. Фукуямою, моє бачення якого можна прочитати у двох моїх статтях, об’єднаних назвою «ЧИ ДОПОМОЖЕ ФУКУЯМА УКРАЇНІ?»

***

АМЕРИКАНСЬКИЙ СЛІД У ПРЕЗИДЕНТСЬКИХ АМБІЦІЯХ ВАКАРЧУКА

Телеведуча Наташа Влащенко намагається вийти на зв‘язок із Святославом Вакарчуком, але їй це не вдається: «плотниє ряди піарщіков прікривают єґо тєло» (див.: Установить контакт с Вакарчуком невозможно. Плотные ряды пиарщиков прикрывают его тело • Портал АНТИКОР – https://antikor.com.ua/…/202224-ustanovitj_kontakt_s_vakarc…).

Тут же сказано, що під час її (Влащенко) останнього інтерв‘ю з Юлією Тимошенко вони зійшлися на тому, що «Вакарчука амеріканци такі готовят в презідєнти».

Ось перелік запитань, на які тележурналістка хотіла б дістати відповіді від самого Вакарчука (подаю в транскрипції оригіналу):

1. «Никого не смущает, что он уже был в парламенте и его мнение всегда совпадало с мнением главной на то время политсилы?»

2. «Никого не смущает, что никакого таланта к политике он не обнаружил, а ушел не столько из-за угрызений совести, сколько из-за того, что не знал, чем ему там заниматься <…>?»

3. «Никого не смущает, что он до сегодняшнего дня не занимается практически политикой?»

4. «Никого не смущает, что установить с ним контакт уже сегодня невозможно ни в соцсетях, ни по телефону?»

5. «И наконец: почему нам украинского президента должны выбирать американцы?!»

В цитованому тексті Н. Влащенко особливо наголошує на двох аспектах, повторюючи їх.

По-перше, вона аж надто занепокоєна, що піарщики не дають їй доступу до тіла Вакарчука. Чому саме піарщики, чиє завдання є якраз протилежним, з‘ясовувати не будемо. Для нашої розмови це не суттєве.

По-друге, пані Влащенко повідомляє, що «Вакарчука амеріканци такі готовят в презідєнти» і уже в запитанні обурюється, «почєму нам украінского прєзідєнта должни вибірать амєріканци».

На останньому мені й хотілося б застановитися, пошукати американський слід у президентських амбіціях Вакарчука, а відтак і вам допомогим розібратися, що тут і до чого.

* * *

Про те, що Вакарчук може балотуватися на президента і що його готують до цього, пишуть давно.

Ось, що підказав мені Ґуґл:

1. «Вакарчука готовят в Президенты Украины | Новости – МИР» (https://iamir.info/47300-vakarchuka-gotovjat-v-prezidenti-…/).

2. «Вакарчук – кандидат в президенты Украины – The Экономист» (https://economistua.com/perehodim-na-muzykantov-vakarchuk-…/).

3. «Социологи назвали Святослава Вакарчука конкурентом Порошенко на выборах — Телеканал новостей 24» (https://24tv.ua/…/neozhidanno_sociologi_nazvali_potencialno…).

Обговорюють відтак і шанси Вакарчука стати президентом України (дет. див.: «Станет ли Святослав Вакарчук президентом Украины | РИА Новости Украина» – https://rian.com.ua/…/1028994996/stat-Vakarchuk-president-U…).

За бажання, ви можете видобути з надр інтернету більше інформації на ці теми.

Зверніть увагу, що названі мною джерела – російськомовні і, здається, всі з України.

Сам Вакарчук про намір балотуватися не заявляв. Тим часом соціологічні опитування обіцяють йому третє місце, якби вибори були зараз (див.: http://www.bbc.com/ukrainian/features-41892403).

* * *
Я запросив у Ґуґла інформацію англійською мовою і в прив‘язці С. Вакарчука до США і ось що одержав: 

Svyatoslav “Slava” Vakarchuk | Yale Greenberg World Fellows (https://worldfellows.yale.edu/svyatoslav-slava-vakarchuk). 
Це – 2015 рік. На сайті університету немає й натяку про можливу політичну перспективу Вакарчука як стажиста.

FSI | CDDRL – Sviatoslav Vakarchuk joins Stanford as a visiting scholar this fall (https://cddrl.fsi.stanford.edu/…/sviatoslav-vakarchuk-joins…).
Це вже – 2017 рік. На сайті Стенфордського університету інформують, що Вакарчук у них буде займатися дослідницькою роботою й виступатиме з лекціями. Про можливу політичну перспективу знову ж ні слова.

Не знаю, хто спонсорував Вакарчука у кожному з цих випадків. Ні Державний департамент, ні жодне афілійоване з ним державне агентство, які можна було б запідозрити як силу у просуванні Вакарчука на президента України (а саме державні агенції можуть бути тим колективним суб‘єктом, що про нього можна сказати: «Вакарчука амеріканци такі готовят в презідєнти») ніде не спливають.

Та й від поінформованих людей, вхожих в урядові структури США, з якими мені періодично доводиться спілкуватися, навіть у формі чуток чи пліток нічого подібного чути не доводилося.

Ось тут є інформація, яка проливає світло на те, як влаштована програма при Стенфорді, в якій є імена можливих спонсорів та розмір стипендії на кожного учасника (PressReader.com – Connecting People Through News — https://www.pressreader.com/…/kyiv…/20170203/281621010068462).

* * *
Тут до речі буде привернути вашу увагу до запису, що його зробив сьогодні ж (змовився з Н. Влащенко?) професор Валерій Бебик на сторінці своєї групи «РАБИ СВОБОДИ». Наводжу його повністю:

«С. ВАКАРЧУК В ЧАСИ В.ЯНУКОВИЧА ПРОВОДИВ СВОЇ РЕПЕТИЦІЇ В БУДИНКУ КУЛЬТУРИ СБУ…

Вакарчук-молодший є достойним сином Вакарчука-старшого, який, перебуваючи на посаді міністра освіти і науки, викинув політологію і соціологію з навчальних планів ВНЗ.- А навіщо ж окупаційній владі політично грамотні українці?..

Нині непоганий, в принципі, співак С.Вакарчук (якого дбайливий татко зробив кандидатом фіз.-мат. наук) пнеться в політику за прикладом Т.Повалій (№2 в Партії регіонів імені В.Януковича). І заявляє, що “це не його війна”, говорячи про російську інтервенцію в Україну…

Напевно, краще було все-таки співати за бабло на Майдані, роблячи собі імідж “українського патріота”.

До, речі, напевно, не всі знають, що коли регіонали пресингували С.Вакарчука, йому для репетицій безкоштовно давали приміщення в будинку культури СБУ. Але коли його попросили виступити на концерті перед співробітниками СБУ (на професійне світо), він зажадав грошей…

Такий ось, євро-молдавський “бєссрєбрєннік”… Це, дійсно, не його війна…» (https://www.facebook.com/…/raby…/permalink/1533036603416207/ ).

У контексті цього запису спробуймо відповісти на останнє запитання Н. Ващенко аж двома своїми зустрічними запитаннями:

1. Чи могли пройти поза увагою Держдепу і спецслужб США співпраця або принаймні загравання Вакарчука з режимом Януковича, та ще й з огляду на підтримку Вакарчука як кандидата в президенти?

2. Чи є сенс американцям витрачатися на підготовку Вакарчука до участі в президентських виборах, якщо за ним водиться такий грішок?

Зараз усе, у будь-який спосіб пов‘язане з Януковичем, знаходиться в американців під мікроскопом. І не тільки у зв’язку з Манафортом. «Чи співпрацювали ви з режимом Януковича?» – таке запитання зараз є обов‘язковим під час інтерв‘ю в іміграційній службі для тих, хто хоче одержати «зелену картку».

Зрештою, Вакарчукові бракує будь-яких лідерських чеснот і будь-якого управлінського досвіду – якостей, що їх американці дуже цінують у політиках.

* * *
З нагоди четвертої річниці початку ЄвроМайдану в українському Фейсбуці появилася публікація «10 музикантів-патріотів, які стояли пліч-о-пліч з українцями на Майдані».

У цьому десятку знаходимо й ім’я безумовно талановитого співака Вакарчука.

Характерним у контексті обговорюваної теми є коментар Тетяни Нємцевої (Tetyana Nyemtseva) з Монреалю (Канада):

«…а потім Славік Вакарчук поїхав на гастролі в Монреаль, співпрацюючи з росіянами. І дуже нервувася, коли його намагалися запитати, чому він вважав за краще співпрацювати з росіянами, фінансуя таким чином війну. Він так і не відповів. Виступати на Майдані було легше, ніж зробити вибір, який стосувався власної кишені. І саме після цих гастролей він поїхав навчатися, щоб висунути свою кандидатуру на президенські вибори. Збіг? Чи москалі ідею підкинули?» (https://www.facebook.com/UkrayinskiyFeysbuk/posts/1999436607005368).

* * *

А тепер повернімося знову в Америку. Ґуґл подає ще одну прив‘язку С. Вакарчука до США. Третя інституція, з якою афілійований Вакарчук як експерт (sic!) з освіти, Росії, Євразії та України, називається Міжнародним центром для науковців імені Вудро Вільсона, коротше – центр Вільсона (див.: Svyatoslav Vakarchuk | Wilson Center -https://www.wilsoncenter.org/person/svyatoslav-vakarchuk).

Конкретніше – Святослав Вакарчук фігурує тут як доповідач інституту Кеннана, який є структурним підрозділом центру Вільсона.

Щоб пересвідчитися, куди веде американський слід Вакарчука, раджу вам передусім ознайомитися з біографією людини, чиє ім‘я носить названий вище інститут.

Хто такий був Дж. Ф. Кеннан, див. тут: «Джордж Фрост Кеннан» on @Wikipedia (https://uk.wikipedia.org/…/%D0%94%D0%B6%D0%BE%D1%80%D0%B4%D…).

Що являє заснований ним інститут, можна прочитати тут: Кennan Institute – Wikipedia (https://en.wikipedia.org/wiki/Kennan_Institute).

Мої уявлення про інститут Кеннана спочатку формувалися з розповідей людей з України та Росії, які приїздили сюди на стажування. Серед них були Ілько Кучерів, Наталія Мусієнко, Оксана Нестеренко та ін.

На якомусь етапі я підписався на розсилку інформації як з центру Вільсона, так і зокрема з інституту Кеннана.

Час від часу я ходив на заходи інституту за участю гостей з України або ж присвячені Україні. Траплялося це надзвичайно рідко й, щиро кажучи, нудно.

Після Майдану 2013 – 2014 року і з початком агресії Росії проти України я сподівався, що інститут Кеннана візьметься активно обговорювати відповідну проблематику й залучати до обговорення солідних експертів з незалежними поглядами.

Захід, присвячений річниці Майдану за участю доцента Володимира Дубовика з Одеси, виявився поверховим і нецікавим. Це мене зачепило, і я мав дуже серйозну розмову з директором інституту М. Рожанським, сподіваючись спонукати його звернути більше уваги на найактуальнішу українську тематику.

На своє виправдання містер Рожанський сказав мені, що вони і так багато уваги приділяють Україні й навіть мають відділення інституту в Києві.

Обурюваний безкінечними суто російськими заходами далеко не пешого ряду (наприклад, обговорення становища сіл в Сибіру), я написав низку листів на адресу директора.

Зрештою вдалося добитися певних результатів: кількість заходів, присвячених Україні помітно зросла. Але актуальність і гострота обговорень не змінилися.

Я звернув увагу, що інститутські доповідачі послідовно уникають навіть згадувати агресію Росії щодо України, не осуджують анексію Криму, не обговорюють роль РФ у розпалюванні війни на сході України та інші дражливі для Москви теми (див., напр.: http://www.kennan-focusukraine.org/ukraine-four-years-afte…/).

Цікаво, правда? Американський мозковий центр, заснований хрещеним батьком американської політики щодо СРСР періоду «холодної війни» і, здаввлося б, покликаний до серйозного осмислення зухвалої войовничої поведінки Московії на світовій арені, уникає будь-яких критичних розмов. Цікаво – не те слово!

Отож я почав копати далі. І тут Бог послав мені людину із стажистів інституту Кеннана, яка стала випадковим свідком зустрічі директора інституту Рожанського з двома російськими олігархами, які явилися інститутові, ясна річ, не як учені-візитери, а як грошові мішки.

Мені не вдалося встановити імена цих людей. Але підтвердити факт російського фінансування інституту пощастило. З розмови із співробітниками центру Вільсона, які не пов‘язані з інститутом Кеннана, я довідався, що з цілком відомих причин американці різко скоротилм пожертви на інститут.

Так інститут Кеннана продався Москві і тепер є одним із найактивніших, якщо не сказати – найагресивніших, агентів впливу Кремля в США. Розквартирований цей інститут буквально за два квартили від Білого Дому.

* * *
Нагадую із сказаного вище, що:

1. Тему президентських амбіцій С. Вакарчука в Україні розкручують російськомовні ЗМІ.

2. Вакарчук вважає, що війна України за незалежність від Московії – це не його війна, і він готовий до будь-яких компромісів.

3. Вірогідно, що Кремль робить усе для того, щоб просунути його на президента України як проамериканського кандидата, і не шкодує для цього коштів.

Не тільки на нього самого, але й на піарівців-тілоохоронців, щоб навіть «какаяразніца» з українського телебачення не докучала йому недоречними запитаннями.

21 листопада 2017 р.

***

ПІСЛЯСЛОВО

З верхів‘я часу, після перемоги на президентських виборах В. Зєлєнского, бачимо, що С. Вакарчук як проект розкручувався паралельно з проектом Зє і «Слуґі народА». Очевидно, що будь-який із цих проектів (один – відверто проросійський, другий – позірно проукраїнський, але виразно ліберальний) мав бути безпрограшним. Кращим і ефективнішим виявився Зє із «Слуґой народА»; на нього й поставили. Зауважте, що і для Зє, і для Ва політика виявляється важкою ношею, тягарем.

7 серпня 2020 р.

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out /  Change )

Google photo

You are commenting using your Google account. Log Out /  Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out /  Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out /  Change )

Connecting to %s