АКТУАЛІЗАЦІЯ ІДЕЇ ВІДНОВЛЕННЯ В УКРАЇНІ МОНАРХІЇ. З ЯКОГО ДИВА?

«Кієвскій проект» і місія України у ХХІ столітті

Жартома чи серйозно, Олексій Арестович вкинув на обговорення Юрія Романенка, Сергія Дацюка, Андрія Баумайстера та Миколи Фельдмана ідею відновлення в Україні… монархії.

Учасники розмови тут згадали Габсбургів (очевидно, маючи на увазі історію з Олельком), заговорили про Скоропадського… Баумайстер справедливо зауважив, що демократія добре почувається в країнах з монархічною формою правління.

Дивним тут є те, що далекі від української справи люди, які не є носіями української культури й традиції, послуговуються виключно російською, зрідка збиваючись на суржик, раптом заговорили про український монархізм.

На цю тему мені доводилося писати не раз (див. посилання на мої збірки статей і нотаток в кінці цієї публікації). Окремо подаю посилання на статтю «ДО ПИТАННЯ ПРО ІСТОРИЧНУ ТРАДИЦІЮ ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ В УКРАЇНІ».

Тема Скоропадських заслуговує особливої уваги. Їй я приділив окрему статтю, в якій звернув увагу на те, що Павло Скоропадський формально був обраний на гетьмана на відносно представницькому, але не козацькому з‘їзді. Про статус гетьмана як монарха тоді навіть не йшлося — це стало предметом обговорення пізніше.

У незалежній Україні ідею відновлення гетьманату як монархічної форми правління активно пропагував Ігор Каганець. Це було ще до того, як цією темою загорілася Лариса Івшина.

І Каганцеві, й Івшиній навіть на думку не спало поцікавитися, а чи Скоропадський був представником королівської династії. Насправді це був старшинський козацький рід, який не мав династичної традиції, але який від початку 18-го століття активно терся при російському царському дворі. Уже це мало б насторожити україноцентричних монархістів. Але ж ні…

Модерні українські монархісти виписали в Україну позашлюбного сина гетьманича (не гетьмана!) Данила Скоропадського, тобто онука П. Скоропадського, Бориса, якого діти Павла Скоропадського не визнавали навіть за родича.

Борис Скоропадський, ясна річ, загорівся ідеєю, здійснив поїздку по Україні, але далі балачок діло не пішло, хоч він активно шукав собі підтримки. Звертався за цією підтримкою і до мене.

Останнє спілкування з Б. Скоропадським у мене відбулося навесні цього року, коли він прислав свій підпис до нашого Звернення, і ми викреслили з того підпису амбітну претензію на гетьманський, ба навіть королівський статус. Чоловіка це дуже зачепило. Ось що я написав йому у відповідь:

«Ясновельможний пане Скоропадський!

Дякую Вам за те, що Ви додали свій підпис до Звернення.

Мені переслали Ваш лист на адресу Орґкомітету РСУ, в якому Ви висловлюєте стурбованість неточностями у Вашому підписі.

Як Ви можете переконатися самі, у підписі вже замінено артикль “a” артиклем “the”.

Тепер стосовно Вашого другого прохання: «When being addressed in public I am referred to as HRH Prince Borys Danylovych Skoropadsky in English», без якого Ви відчуваєте себе і навіть Україну (?!) приниженими (belittle myself or Ukraine, I am who I am).

Я розумію Ваше занепокоєння тим, що ми не включили до Вашого підпису під Зверненням таке солодке для Вас “HRH Prince”.

На те є низка причин, пов‘язаних із Вашим статусом, частину з яких я вже обговорював з Вами у нашому листуванні понад десять років тому, коли Ви зверталися до мене за підтримкою. (На жаль, це листування у мене не збереглося.)

Що б там не говорили, я визнаю Вас як онука гетьмана Павла Скоропадського. Це — поза будь-якими сумнівами.

З чим я не погодився колись і з чим не погоджуюся зараз, це — те, що Ви називаєте себе гетьманичем. «Гетьманич» в українській мові означає «син гетьмана». Цим родовим (не більше) статусом цілком правомірно користувався Ваш батько. Але Ваш батько ніколи не був обраний на гатьмана, і, отже, Ви не маєте жодних підстав називатися гетьманичем.

До речі, я походжу з роду, який також дав українському козацтву двох гетьманів, але мені навіть на думку не спадає називати себе гетьманичем, бо мій батько гетьманом не був.

Сказане вище не дає Вам права вимагати, щоб Вас публічно титулували Ясновельможним Паном Гетьманичем.

Тим більше, у Вас немає жодних підстав для того, щоб титулуватися так, як Ви заявили себе в анґлійській мові — “HRH Prince” (His Royal Highness Prince).

Перш за все, Ви не маєте права на такий титул тому, що уся історія роду Скоропадських не має ніякого зв‘язку із жодною королівською династією і — що не менш важливе — із чинним статусом у цій династії.

Достеменно відомо, що рід Скоропадських починався із козацьких старшин і дав гетьмана Івана Скоропадського, через якого в Російській імперії рід перейшов у російське дворянство. Так, цей рід був пов‘язаний матримоніальними узами з іншими аристократичними родами, але по жодній ґенеалоґічній лінії не піднявся до рівня ґрафів і князів, а тим паче — великих князів, яких в анґлійській мові зазвичай називають принцами.

Отже, Ваш дід був російським дворянином з ґенеральським званням, але на титул ґрафа чи князя (принца) не сподобився. Такого статусу, відповідно, не мав Ваш батько, а значить — на такий статус не можете претендувати і Ви.

Привласнювати собі королівський статус принца є принаймні неетичним. Сподіваюся, Ви поставитеся до мого пояснення з розумінням.

Насамкінець поясню Вам, за яким правом я беру на себе сміливість сказати Вам те, що досі не сказали і не могли чи не можуть сказати Вам інші.

Із сказаного вище Ви вже зрозуміли, що я, як і Ви, є нащадком старовинного українського гетьманського роду (мої предки гетьманували ще до того, як Петро І зробив гетьманом Івана Скоропадського, непрямим нащадком якого був Ваш дід Павло Скоропадський).

Цей мій рід Іваненків має кровні зв‘язки (однакову формулу ДНК) з Османською, Радивилівською (Радзивілівською), Оранською (король Нідерландів Вілем — моя рідня), Арґильською та іншими королівськими династіями, а також із родом Молдавського володаря та іншими аристократичними домами Європи. Це — по батьковій лінії.

По материнській лінії, я є кровним родичем принцеси британської Діани, а отже — і її синів, старший із яких, Вільям, має стати королем Великої Британії.

Маючи таке родове коріння (ґенетично доведене) і маючи достатньо підстав, на відміну від Вас, я не претендую на український престол і навіть не є прибічником монархічної ідеї й монархічного способу правління, про що писав Вам понад десять років тому.

У своїх публікаціях на теми козацтва (посилання на деякі з них знайдете нижче) я не раз переконливо доводив, що гетьманство ніколи не було, не є і в принципі не може набувати монархічної форми урядування. Гетьманство — це прототип популярної тепер президентської форми правління.

Отож я не бачу жодного прояву приниження Вас як особистості, а тим більше — приниження України, через те, що Вас публічно не величають «HRH Prince» — «Його Королівська (?!) Високість Принц» чи «Ясновельможний Пан Гетьманич». В усьому має бути міра і межі, за які принаймні неетично переходити (що надзвичайно важливо для представника аристократичного роду); про юридичний аспект промовчу.

Кожен із нас возвеличує себе і Україну реальними справами для блага України й українського суспільства в Україні, а також Світового Українства. Хтось зараз ризикує своїм життям на фронтах війни, розв‘язаної Росією в Україні. Хтось працює над концепцією стратеґії розбудови й розвитку України як успішної держави. Ну, а хтось мандрує на байдарках і ловить рибу, тішачи себе позірною причетністю до справ славних пращурів…

Запрошую Вас до реальної і дієвої участі у створенні Руху Світового Українства, ув інших наших проектах, про які Ви можете прочитати у збірках моїх статей і нотаток (див.: http://ukrainianuniversity.org/books-книги/).

Сподіваюся, я спонукав Вас бодай замислитися над тим, що я написав Вам вище, і Ви сприймете цей мій лист належним чином.

Щиро і з надією на плідну співпрацю —

Проф. Др. Володимир Іваненко.

Ось мої найважливіші статті на цю тему:

ЗВЕРНЕННЯ ВОЛОДИМИРА ІВАНЕНКА до нащадків і спадкоємців генеральної козацької старшини, козацької старшини та українських козаків в Україні й поза межами України сущих – Dr. Volodymyr Ivanenko | Др. Володимир Іваненко

ПАВЛО СКОРОПАДСЬКИЙ ТА ІДЕЯ ВІДРОДЖЕННЯ ГЕТЬМАНАТУ – Dr. Volodymyr Ivanenko | Др. Володимир Іваненко

ХАЙ ПРОКИНЕТЬСЯ НАША ҐЕНЕТИЧНА ПАМ‘ЯТЬ! – Dr. Volodymyr Ivanenko | Др. Володимир Іваненко

ТРАНСФОРМАЦІЙНА МІСІЯ УКРАЇНСЬКОГО КОЗАЦТВА – Dr. Volodymyr Ivanenko | Др. Володимир Іваненко

ТРАНСФОРМАЦІЙНА МІСІЯ УКРАЇНСЬКОГО КОЗАЦТВА – Dr. Volodymyr Ivanenko | Др. Володимир Іваненко»

Борис Скоропадський не відповів на мій лист, але свої амбіції він вгамував, і це добре.

До речі, зрідка я спілкуюся з іншим представником аристократії колишньої Російської імперії й нащадком високотитулованого ще у 18-му столітті роду Розумовських (Разумовських) Григорієм. Усім добре відомо, як представник звичайного козацького роду з Чернігівщини Розум став аристократом. До честі Григорія Разумовського він не називає себе гетьманичем і не претендує на український престол, але працює для України як історик.

Реакція в українському суспільстві та в українському зарубіжжі на мої звернення до нащадків і спадкоємців генеральної козацької старшини, козацької старшини та українських козаків в Україні й поза межами України, а також до шляхетних родів з українським корінням («Хай прокинеться наша ґенетична пам‘ять») (див. посилання вище) не дають мені упевненості в перспективі консолідації цих сил, без якої не може бути навіть розмова про відновлення в Україні монархії.

Для відновлення монархії потрібно мати бодай кількох представників справжніх династичних родів, та ще й не пасивних, а громадсько активних і — що надзвичайно важливо — здатних мислити стратеґічно.

Арестович, Баумайстер, Дацюк, Романенко й Фельдман — точно не ті люди, яким цю тему годилося б навіть ставити на обговорення. Бо це лише дискредитує саму ідею українського монархізму.

Ну, а якщо ці хлопці мріють посадити на український престол якогось приходька, видавши його за Рюриковича…

У базах даних зразків ДНК Рюриковичів немає, але з історії ми знаємо, що їхня ДНК присутня в крові королівських династій Європи, бо саме Україна-Русь була живильним джерелом для цих династій.

До речі, принцеса Діана була представницею дому Стюартів (до цього роду належав і Вінстон Черчіль) — династії, яка колись панувала у Великій Британії. Представника цієї династії запрошували зайняти трон батьки-засновники США, але він відмовився.

Хтось із них, між іншим, пропонував натомість зробити королем неаристократичного, але амбітного Джорджа Вашинґтона (читайте його лист до дочки лорда Феафекса, яка дала йому гарбуза). Вашинґтону стало мудрості задовольнитися посадою президента, і відтак США без монархії стали великою країною.

І ще один цікавий факт. Новотурки вигнали Османів із Туреччини. Лише за прем‘єрства Ердогана спадкоємцеві султанського престолу було дозволено відвідати свою батьківщину. Після його поїздки журналісти поцікавилися у наслідного принца, чи не хотів би він відновити монархію у Туреччині. «Турки і без монархії добре дають собі раду», — відповів нащадок султана.

…Це завжди вчаровує, коли практично сторонні люди обговорюють або й вирішують долю України й українського народу, поки він перебуває у стані летаргічного сну, але будити його не ризикують. І слава Богу, бо що спросоння можна почути від філософа, який не бачить відмінностей між поняттями «суспільний устрій» і «спосіб урядування» та системного (система — підсистема) зв‘язку між ними.

* * *

Обговорення ідеї запровадження монархії в Україні для дискутантів з інституту майбутнього стало лише свого роду зачином до розмови про майбутнє. Дацюк і Баумайстер підвели під цю балачку філософську основу, причому суто прагматичного характеру, а Арестович додав психологізму, та ще й на рівні нейропсихології, і також вельми заземленого.

Окремо заговорили про етику в різних її проявах і формах. Смисл розмови саме у цьому фрагменті наводить на цікаве, можливо, навіть неусвідомленн учасниками розмови спостереження, яке пояснює, чому наші люди намагаються усидіти на двох стільцях, хочуть бути і вдома, і замужем, роблять вибір із двох зол, не завдаючи собі клопоту вибрати добро, і т. ін.

У цьому контексті привертає увагу згадка Дацюком про багатоваріантність цінностей, що обумовлює багатоваріантність етики… Баумайстер нагадує про модерн, прогрес і все таке інше. Над дискусійним столом витає настрій невизначеності майбутнього і навіть безвиході.

Зрідка згадують античних авторитетів. Але ніхто жодним словом не згадує, що основою основ нашого минулого, нашого минулого й нашого майбутнього є одвічні цінності— традиції і звичаї. Однією із таких цінностей для українців була і є совісність, яка визначала і визначає принцип жити по совісті.

Вороги українського народу віддавна застосовували і продовжують застосовувати голодомори і терор для ураження саме засадничих цінностей і звичаїв, перетворюючи українців на безформну масу. «Какаяразніца» легко піддається не тільки впливові за допомогою нейропсихології, а простішим маніпуляціям.

Це — закид уже не так Арестовичу й Дацюку, як Баумайстеру, який говорить про втрату орієнтирів, посилаючись на ріднішу йому Римську імперію й відтак абстрагуючись від України. Ну, чужа вона і першому, і другому, і третьому. Тому й немає для них в Україні опертя. Як тільки Баумайстер спробував заговорити про «грядущєє» в українському контексті, він тут же терпить фіаско.

От що значить бути виключеним із української культури, української ментальності, ба навіть найпростішого буття. І ці горе-мислителі беруться вершити долю України-Русі, в землі якої закопаний пуп сучасної європейської цивілізації.

Отож постає цілком резонне і нериторичне запитання: чому наші філософи й психологи, обговорюючи безліч складників майбутнього для України, ніколи не згадують категорію совісті? Відповіть проста: у їхньому понятійно-категоріальному апараті немає такої категорії, як і багато чого іншого, пов‘язаного з українськими національними традиціями і звичаями, з українською культурою, яка залишається для них меншовартісною.

23 грудня 2022 р.

PS. Російське чи проросійське культурне тло створюють і коментарі під відеозаписом посиденьок у студії інституту майбутнього.