СТЕПАН БАНДЕРА Й БАНДЕРІВЦІ

Про феномен найвойовничішого символу боротьби України за Незалежність

Михайло Наєнко своїм словом про Степана Бандеру спонукав і мене висловитися з цієї ж нагоди. У чомусь я повторю дещо з того, що я писав про Бандеру раніше. Багатьом моя позиція не сподобається. Я нормально сприймаю Бандеру як історичну особа, тобто як діяча свого часу. Що мені не до вподоби, так це актуалізація його без урахування того, що жив він у часи панування авторитарно-тоталітарних устроїв і що його політичні погляди є віддзеркаленням духу того часу. Це й зробило його «одним із найбільш войовничих символів боротьби України за Незалежність».

* * *

Я також двічі був у Мюнхені, і за першого перебування улітку 1994 року побував на могилі Степана Бандери, а на якомусь заході української громади познайомився з його родичами.

С. Бандера справді став одним із найбільш войовничих символів боротьби України за Незалежність, хоч, за великим рахунком, його символічність явно перебільшена, і перебільшена вона завдяки, як не дивно, радянсько-російській пропаганді.

Саме Москва вигадала загальник «бандерівці», як перед тим вона є виокремиоа в категорію «мазепинці» і згодом «петлюрівців», а ми під впливом цієї ж пропаганди прийняли ці означення у вжиток.

Це як у Тараса Шевченка:
Німець скаже: «Ви моголи».
«Моголи! моголи!»
Золотого Тамерлана
Онучата голі.
Німець скаже: «Ви слав’яне».
«Слав’яне! слав’яне!»
Славних прадідів великих
Правнуки погані!

Звичайно, найближчі соратники й послідовники Мазепи, Петлюри чи Бандери можуть називатися відповідно мазепинцями, петлюрввцями чи бандерівцями, але погирення цих означень на окрему верству суспільства — це вже занадто.

У випадку з Бандерою сталася екстраполяція означення «бандерівці» на ті групи українського суспільства, до яких Бандера мав опосередковане відношення або й узагалі не мав ніякого відношення.

Так, образ Степана Бандери заступив значно важливіші постаті української історії його ж часу — Євгена Коновальця та Романа Шухевича.

Не було б Коновальця і заснованої ним Організації українських націоналістів — не було б і Бандери.

Ототожнення ОУН з УПА чи УПА з ОУН спричинилося до підмін і маніпуляцій, через які Шухевич опинився в тіні постаті Бандери, хоч УПА існувала і діяла практично без участі Бандери, а от без Шухевича уявити УПА практично неможливо.

Хоч постать Шухевича відсунула на другий план справжнього засновника УПА Тараса Бульбу-Боровця, наскільки мені відомо від соратників останнього, Бульба-Боровець прийняв це як історичний факт.

Бандера ж не засвідчив своєї вторинності і щодо Є. Коновальця, і щодо Р. Шухевича, при якого він не міг навіть у силу історичних обставин виконувати функції заступника з політичних питань

* * *

ПРО ОУН, БАНДЕРУ І ПЕРЕВЕРНУТИЙ ПРАПОР

У редакції «Шлях перемоги» забули чи не захотіли додати одну маленьку літеру: ОУН(б) —себто ОУН бандерівська або революційна/радикальна, і мала вона синьо-жовтий прапор.

Андрій Мельник був головою іншої ОУН(м) — мельниківської, і мала вона жовтоблакитний прапор. Мельник був соратником Євгена Коновальця ще з часів УНР і потім став його прямим наступником.

Розкол в ОУН був обумовлений ще й регійним чинником. Бандера і більшість його прихильників були греко-католиками. Мельник і більшість його прихильників були православними або прибічниками зближення УГКЦ з УПЦ. Перших у діаспорі було більше, вони були більше згуртовані й аґресивніші.

Ну, і ще один нюанс. Як відомо, де два українці, там три партії. Отож була іще одна ОУН(д)!— двійкарі. Це — ті, хто і вашим, і нашим або ні вашим, ні нашим.

В діаспорі мені трапилося зустрітися й спілкуватися з представниками усіх трьох фракцій.

Так-от, деякі бандерівці щиро казали мені, що за великим рахунком після смерті Коновальця годилося б триматися законно обраного головою ОУН Мельника, але, на жаль, радикали взяли гору. Тому й живемо з перевернутим прапором.

Тут я нікого не принижую. Лише констатую історичні факти.

Емоційно наснажені люди можуть вибирати собі кумирів з будь-якого флангу.

А от тим, хто налаштований тверезо й критично, варто замислитися….

PS. Перевертання прапора, до речі, є узвичаєною формою вираження протесту або будь-якої іншої незгоди з ґенеральною лінією, тобто тимчасовим, а не постійним заходом. Це можна було спостерігати під час протестів у США під час передвибочих кампаній 2020 і 2024 років.

Між іншим, до перевертання українського прапора вдавалися й сили, які привели до влади П. Скоропадського.

1 січня 2024 р. — 16 жовтня 2025 р.