ЧИ ДОПОМОЖЕ ФУКУЯМА УКРАЇНІ?

Дискусія навколо феномену Святослава Вакарчука як політика нагадала мені й дві мої статті 2016 та 2018 років, присвячені такому явищу, як Френсіс Фукуяма — американський професор, який закручує голови багатьох українців, і вони вбачають у ньому ледве не пророка. Одним із виучнів Ф. Фукуями є давно й добре знайомий мені Іван Качановський, уродженець Волині, який був на доктораті в університеті Джорджа Мейсона (Феафакс, Вірджінія), який тепер професорує в університеті Оттави (Канада) і який нагадав про себе українцям своїм розлогим науковим розслідуванням подій на майдані 2013–2014 року (Ґуґл вам у поміч для ознайомлення з науковим доробком Качановського).

Останніми роками професор Фукуяма очолює програму Стенфордського університету (Коннектикут, США), яка пов’язана з Україною, яку фінансує Віктор Пінчук і активною частиною якої є Святослав Вакарчук. Вакарчук є, мабуть, найціннішим надбанням цієї програми, і професор Фукуяма робить усе можливе, щоб зліпити з нього політика, але, як переконуємося, успіхи ці не вельми втішні.

У зв’язку з цим, і не тільки з цим, я й вирішив пошукати відповідь на запитання “Чи допоможе Фукуяма Україні?”

7 серпня 2018 р.

СТАТТЯ ПЕРША

Це дуже добре, що Український Католицький Університет вирішив запросити в Україну проф. Френсіса Фукуяму й послухати його міркування щодо того, що і як можна зробити, щоб вивести Україну з кризи й дати їй поштовх для успішного поступального розвитку.

З викладеного бачимо, що проф. Фукуяма, хоч і належить до вельми суперечливих науковців, має багато й мудрих думок, які стосуються вишколу лідерів, подолання корупції, налагодження успішного урядування в суспільстві й ефективного менеджменту в економіці, приватному бізнесі та інших сферах. 

Усе це прекрасно. Ініціатива УКУ, безумовно, заслуговує заохочення й підтримки. Але…

Огляньмося на три десятиліття назад. Наприкінці 80-х років минулого століття у Києві заякорився інший професор – Богдан Гаврилишин із своїм Міжнародним Інститутом Менеджменту, почавши досить активну й ефективну діяльність приблизно в такій же царині.

Проф. Гаврилишин мав значні переваги. По-перше, він почав працювати в Україні за значно сприятливіших обставин, коли назрівав і таки відбувся розпад СРСР і Україна потребувала свіжих ідей для вибору свого шляху в майбутнє. І українці потяглися до нього й до його МІМу.

По-друге, проф. Гаврилишин був фігурою у світовій науці, мабуть, потужнішою, ніж є проф. Фукуяма, і, що дуже цікаво, він свого часу прилучився до відродження тепер дуже успішних економік світу, зокрема – й історичної батьківщини Ф. Фукуями.

По-третє, проф. Гаврилишин приїхав в Україну з тим, чого ніколи не привезе жоден інший його зарубіжний колега такого рангу, як проф. Фукуяма. Пан Богдан – українець, який залюблений у свою батьківшину, знає й розуміє те, чого ніколи не дано буде зрозуміти іншим.

За три десятиліття Б. Гаврилишин і його МІМ, звичайно, зробили чимало. Виучні славетного вченого постаралися досить добре у державному й приватному секторах української економіки пострадянського періоду.

Та мені хотілося б спонукати вас подумати над тим, що й чому пішло не так, як було задумано у цьому справді грандіозному проекті. Бо саме це є повчальним для нас. А нижче я скажу, якого висновку зрештою дійшов і сам керівник цього проекту проф. Гаврилишин.

На початку 90-х років за участю Б. Гаврилишина було засновано Українську Асоціацію Економіки й Менеджменту. Очолив її проф. Веніамін Сікора. Як один із засновників, автор цих рядків відповідав у цій асоціації за інформаційне забезпечення.

На жаль, асоціація не відбулася. Її просто затоптали ті сили, яким вона ставала поперек дороги, і серед цих сил була зокрема УАПП, яку тоді очолював Л. Кучма.

Як відомо, проф. Гаврилишин був одним із радників президента Л. Кравчука, не такою регулярною була його співпраця з президентами Л. Кучмою, В. Ющенком і були навіть спроби налагодити контакти з В. Януковичем. Про стосунки проф. Гаврилишина з П. Порошенком у мене інформації немає. 

Ще в Києві, а потім у Мюнхені в УВУ мені довелося немало спілкуватися з паном Богданом, і він скаржився на те, що його слухають, але не чують, що його не слухають і роблять по-своєму або й навпаки.

Якщо моє свідчення видається вам суб’єктивним, вигугліть і почитайте інтерв’ю, дані проф. Гарилишиним різним українським ЗМІ. Можливо, є й відеозаписи розмов із ученим. 

З цього всього ви напевно складете собі уявлення про зневаженого на рідній землі всесвітньовідомого вченого, без якого напевно не було б і Фукуями, хай він і не був прямим учнем Гаврилишина. 

Очевидно, що таки немає пророка в своїй вітчизні. Тим більше, що Б. Гаврилишин приїхав в Україну своїм коштом, і ніхто, крім нього самого, не фінансував його проект. Він хотів і хоче добра Україні більше, ніж він хотів цього для тих країн, які платили йому гроші.

Упродовж десятиліть роботи в Україні проф. Гаврилишин робив і робить свою роботу в царині економіки й менеджменту, і ця робота приносила й приносить йому більше розчарування, ніж втіхи. Тільки нещодавно він зрозумів, чому діло не йде так, як йому і всім нам хотілося б. 

Був тривалий час, коли, як і Б. Гаврилишин, я був переконаний, що ефективний менеджмент і успішна економіка є панацеєю від усіх бід України. Заживуть українці добре – усе інше прийде само собою. Не прийшло! В котрий раз Україна перетворюється на руїну.

Зверніть увагу на останні інтерв’ю Богдана Гаврилишина. Про що там, зокрема, говорить цей мудрий учений, чого раніше він не зауважував?

Фахівець з економіки й менеджменту, проф. Гаврилишин заговорив про потребу й необхідність українізації.

Я дуже давно не спілкувався з паном Богданом. Відтак не знаю, якою мірою наші розмови спонукали його до тих думок, які він почав висловлювати останнім часом. Тим більше, я не певен, що він читає написане мною тепер.

У чому я певен, так це те, що потребу українізації почали розуміти, усвідомлювати й популяризувати учені, чиє коло інтересів, здавалося б, є вельми космополітичним і далеким від суто національного фактора, та ще і в нематеріальному його аспекті. 

Зараз важливість українізації поза власне мовною сферою мало хто розуміє. Подивіться, чого тільки не пишуть коментатори під моїми публікаціями з питань українізації. Їм невтямки, що українізація означає не тільки й не стільки запровадження української мови в усі сфери життя, а ще й відродження національних традицій і звичаїв.

Завдяки нашим унікальним чорноземам і родючості нашої землі, комусь було вигідно упродовж століть культивувати імідж України як країни, ба навіть просто території, суто аграрної, сільськогосподарської з хутірним устроєм, який спричинився й до майже нищівного загальника – хуторянство.

Якщо якусь тезу довго повторювати, як мантру, то вона стає матеріальною силою й трансформується в реальність. Відтак хуторянство спричинило синдром меншовартості, на основі якого підступний і наглий сусід виплекав таке ганебне явище, як малоросійство, нині часто означуване тегом “какаяразніца”.

А поміж тим… Ливарне виробництво на території України було розвинуте ще за часів Трипілля. Демократичне урядування (віче) практикуємо також з давніх давен. Сучасне промислове використання нафти й газу почалося в Україні. Потужний конкурент банківської системи – кредитівки – виник в Україні. Наймодерніше – світове комп’ютерне програмування закорінене також в Україні.

Україна – пуп сучасної європейської цивілізації.

А тепер повернімося до Френсіса Фукуями. Чи до снаги американському японцеві зрозуміти й усвідомити те, що доступне навіть не кожному сучасному українцеві, щоб ефективно пристосувати свої напрацювання до українських реалій?

Відповідь на це запитання – однозначна. Звичайно, це зовсім не означає, що ми повинні ігнорувати напрацювання проф. Фукуями та інших світових світил. 

Спосіб, у який це здійснює УКУ, навряд чи можна назвати продуктивним для України. Проф. Фукуяма приїхав до Львова не з великої любові до України і не власним коштом, як проф. Гаврилишин. Ми знаємо або здогадуємося, хто запросив Ф. Фукуяму і хто фінансує цей проект. 

Відтак запитаймо себе: який інтерес переслідує той, хто замовляє цю “музику”? Чи спонсор цього проекту зацікавлений в українізації? Адже українізація не залишить місця для панування олігархату в Україні.

Зрештою, через вказані вище причини, що не привозили б в Україну найвидатніші уми світу, воно все одно не приживеться, воно зійде на пси, як це досі траплялося не раз.

Отож чи є сенс і в цій сфері наступати на граблі так само, як уже не раз українці наступали в інших сферах?

Коли ж ми українізуємо Україну, ми доростемо і до вміння вивчати й засвоювати світовий досвід, уміло припасовуючи до наших власних національних потреб і можливостей.

26 серпня 2016 р.

СТАТТЯ ДРУГА

Україна аж надто захопилася Френсісом Фукуямою. Навіть не розібравшись у суті його «вчення». Втрачаючи розуміння й підтримку в США, професор Фукуяма користується нагодою активного пошуку ринку збуту для своїх ідей.

Наївні! Невже ви не розумієте, що яким геніальним не був би Фукуяма (а він, на жаль, таким не є: звичайний американський професор, який знічев‘я кинув фразу про «кінець історії», і вона багатьом чомусь сподобалася), він апріорі не може допомогти Україні. 

Пояснення просте: як і більшість американців, які не мають генетичних зв‘язків з українцями, мають рожеве уявлення про Україну, українську політику, українську економіку, українську культуру, українську науку й освіту. Вони абсолютно нічого не знають про українські традиції й звичаї – комплекс знань, мало доступний тепер навіть більшості українців.

Ви не замислювалися над тим, а чому Фукуяма не намагається просувати своє вчення поміж арабів або китайців? Він знає, що його там не сприймуть. Але він чомусь певний, що росіяни й українці (я не певен, що він відрізняє нас від росіян) слухатимуть його із захватом і навіть наївно силкуватимуться припасовувати одержані знання в практику свого суспільства, навіть не усвідомлюючи, що роблять це на шкоду своїй країні.

Чому, наприклад, китайці не запрошують Фукуяму до себе, хоч корінням він тяжіє до сусіднього народу? Тому що їм нецікава локшина у нарізці Фукуями в Китаї. Що китайці роблять натомість? Вони їдуть в Америку самі, прискіпливо придивляються до всього, на що впаде їхній погляд, і намагаються самі розібратися, у який спосіб, як і чому ця країна стала такою успішною. Через власні китайські окуляри це набагато видніше й корисніше, ніж слухати теревені Фукуями в аудиторії якогось китайського університету.

Для українців, на відміну від китайців, немає пророка у своїй Вітчизні. Тому вони упродовж чверті століття нехтували своїм генієм – Богданом Гаврилишиним, як, очевидно, й іншими йому подібними співвітчизниками, щоб після його смерті запросити чужинця Фукуяму. 

Не маю нічого особистого проти Ф. Фукуями. Мені навіть його шкода, бо він, ніколи не живши в умовах авторитарно-тоталітарного устрою, ніколи не скаже українцям про нагальність зміни суспільного устрою й системи урядування. Він говорить про те, що ніяк не може й ніколи не зможе прижитися на українському грунті.

Вчитайтеся в кінець доданого інтерв‘ю:

«Якими будуть три поради Френсіса Фукуями молодому поколінню українців?» – запитує «Лєвий бєрєг».

Ф. Фукуяма відповідає:

«1. Політика – це важливо. Звертайте на неї уваги, бо незалежно від того подобається вона вам чи ні, вона матиме серйозний вплив на ваше життя.
2. Продовжуйте активно розвивати громадянське суспільство.
3.Важливо мати концепт чи ідею того суспільства, в якому ви б хотіли жити. Тому мрійте і реалізовуйте свої мрії!»

Три прописні істини, виголошені як істина в останній інстанції. Хіба ви про це досі не знали й не говорили про це?!

Гаразд, прислухайтеся: американець японського походження каже вам, що «важливо мати концепт чи ідею того суспільства, в якому ви б хотіли жити». Але ж ви не хочете думати над «концептом» чи «ідеєю». Для вас напевно важливо, щоб Фукуяма запропонував вам українську національну ідею і розказав, як її втілити в життя.

Розчарую вас: жоден чужинський геній не допоможе вам сформулювати українську національну ідею.

Жоден Фукуяма не скаже вам: друзі, та ви ж хочете підрихтувати систему, яка три чверті століття доводила свою неспроможність. Вам конче необхідно перш за все змінити систему координат, у якій ви стільки часу жили й продовжуєте жити. 

Фукуєма розказуватиме вам про лібералізм у підходах до націєтворення й державотворення, але він не додумається сказати вам: західний досвід довів, що авторитарно-тоталітарний устрій – гальмо для вільного розвитку суспільства й успішних держав. Тому випрацюйте «концепт» нового суспільного устрою на основі своїх власних національних традицій і звичаїв.

Фукуяма розкаже вам про важливість демократії в політиці, але він не додумається сказати вам: західний досвід довів, що адміністративно-командне урядування не має нічого спільного з демократією і що в сучасних умовах суспільного устрою України воно є живильним грунтом для олігархії. Тому випрацюйте «концепт» нової системи урядування для України на основі своїх власних національних традицій і звичаїв.

Фукуяма багато говоритиме вам про важливість толерантного ставлення до різних народів і рас, про свободу релігій і вірувань тощо, бо йому невтямки, що українці є такими за своєю природою, і про це свідчить наш історичний досвід за тисячі років до того, як виникли США, в умовах яких Фукуяма зробив для себе це «відкриття». Тому він ніколи не додумається сказати вам про важливість українізації України через повернення до наших національних традицій і звичаїв.

Кожен чужинець ненав‘язливо (а часто й нав‘язливо) підсовував, підсовує й буде підсовувати українцям свої, чужинецькі ідеї й концепти. Але він ніколи не казав, не каже і не скаже: не дуріть себе, живіть своїм розумом!

Зате це давним давно сказав нам Тарас Шевченко:

Не дуріте самі себе,
Учітесь, читайте,
І чужому научайтесь,
Й свого не цурайтесь.

1 травня 2018 р.