УКР | ENG
12 лютого ц.р. РНБО України запровадила санкції проти експрезидента України Петра Порошенка. Того ж дня він оприлюднив своє термінове звернення, очевидно, сподіваючись на підтримку та/або співчуття співгромадян. Ми опублікували повний текст і відеозапис цього звернення на сайті УСІМ. Після звернення П. Порошенка я опублікував свою статтю як коментар до події, яку подаю тут як окрему публікацію української мовою, а також у перекладі на англійську.
ТЕРМІНОВЕ ЗВЕРНЕННЯ ПЕТРА ПОРОШЕНКА | URGENT APPEAL BY PETR POROSHENKO (in Ukrainian)
On February 12, the National Security and Defense Council of Ukraine imposed sanctions against the former President of Ukraine Petro Poroshenko. On the same day, he published his urgent appeal, apparently hoping for support and/or sympathy from fellow citizens. We published the full text and video recording of this appeal on the UWIN website. After P. Poroshenko’s appeal, I published my article as a commentary on the event, which I present here as a separate publication in Ukrainian, as well as in English translation.
УРОКИ ТАК І ЗАЛИШИЛИСЯ НЕВИВЧЕНИМИ
Під кінець свого президентства Володимир Зеленський нарешті відважився на те, з ідеєю чого він починав ще під час передвиборчої кампанії 2019 року, вивівши дебати на стадіон. Уперше в історії незалежної України ті дебати стали видовищем з емоційною мітинговою наснагою, з якою починалася незалежність і з якою вона перейшла через два Майдани 2004 та 2013–2014 років.
Спраглий до аплодисментів і овацій концертних залів, безумовно, талановитий актор-аматор тріумфально зіграв свою роль переможного кандидата на президента, щоб потім продовжувати грати уже роль президента України за сценарієм та режисурою сил, які стояли й стоять за ним.
Президентська програма Зе писалася на основі ста тисяч соцмережевих пропозицій його прихильників і оформилася у набір мрійницьких декларацій без будь-якого опертя на історичний досвід, осмислення актуальних проблем і стратеґічної візії розвитку України на тривалу перспективу.
Зрештою, програма Зеленського мало чим відрізнялася від програми Порошенка — людини із значно тривкішою освітою й пʼятирічним досвідом президентства. Я писав про це ще тоді, перед другим туром виборів, у статті «Програні вибори як останній урок для України».
Як ви напевно памʼятаєте, початок президентства Зе зводився до заперечення і переформатування не тільки того, що йому було не до вподоби у напрацюваннях свого «папєрєдніка» Порошенка, а й традицій та звичаїв українського суспільства. Згадати хоча б День незалежності 2019 року, коли уперше люди вийшли на Майдан не у вишиванках, а в білому вбранні. Зе принципово не говорив «Слава Україні!» Починали з чистого аркуша…
Після Оману, де відбулася зустріч із Ніколаєм Патрушевим, сценарій, за яким діяв Зе, почав змінюватися. Президент України з дружиною почали одягати вишиванки, хай і не в традиційному для України стилі. Зеленський навчився вимовляти «Слава Україні!» добре заговорив українською, яку перед тим принципово не визнавав.
Потім була зустріч у Нормандському форматі із Путіним у Парижі, влаштована Еммануелем Макроном, після якої Зеленський інтенсифікував втілення в життя своєї ініціативи щодо будівництва доріг. Дивним чином із цим будівництвом збіглося й розмінування Чонгару та інших мостів у прикордонних із Росією та Бєларуссю зонах, скорочення виробництва озброєння та боєприпасів, передислокація військових підрозділів із важливих місць у менш важливі та ін.
Ну, а потім на початку 2022 року Росія почала підтягувати війська до кордонів України «для навчання», спецслужби Європи і США попереджали Україну про повномасштабне вторгнення армії РФ в Україну, Зеленський же, посилаючись на підпорядковані йому спецслужби, переконував своїх співвітчизників і світову громадськість, що ніякого вторгнення не буде і що українці зазвичай вийдуть на весняні польові роботи та про травневі шашлики…
24 лютого Путін розпочав свою «спеціальну воєнну операцію», символами якої стали дві літери латинської абетки — “V” та “Z”. Існує ряд пояснень цієї символіки, зокрема й містичної. Я також писав на цю тему у статті «Спеціальна воєнна операція V-Z: До питання про символи війни РФ в Україні»
Відстежуючи перебіг повномасштабної війни, розвʼязаної Росією проти України, поведінку Володимира Зеленського до вторгнення російських військ в Україну і під час цієї страшної війни, можна цілком підставно стверджувати, що кодова символіка путінської «СВО» повʼязана з ініціалами Зеленського.
Ставши президентом України, Зеленський спричинився до такого «обнулювання» й «перезавантаження», якого навіть уявити не можна було, коли я писав статтю саме на цю тему.
За роки війни В. Зеленський так увійшов увійшов у роль президента України, що, сказати б, став святішим за Папу Римського й став дуже схожим на свого попередника Петра Порошенка під кінець його президентства з його тріадою «Армія. Мова. Віра». Що й було зауважено деякими аналітиками.
Отже, Зеленський-президент почався як вирок Порошенкові, а закінчується як подоба останнього.
На цьому моменті повернемося до постаті П. Порошенка, який своїм терміновим зверненням з приводу введений проти нього санкцій РНБО і спричинився до написання цієї статті.
Відправною точкою для мого погляду на еволюцію Порошенка як особистості й політика я візьму мою єдину зустріч з ним і коротку розмову на дивані у вітальні приватного помешкання неподалік Вашинґтону в той рік, коли у нього народилися дочки-двійнята.
З тієї короткої зустрічі у мене склалося враження про Порошенка як про людину, дуже й дуже далеку від українських справ і зациклену лише на бізнесі та збагаченні. Попри те, що його дружина Марина шанобливо називала його «Пьотр Алєксєєвіч», і він був розпорядником коштів, помітно було, хто в домі господар і хто вирішує, як витрачати гроші. Мене вчарував один промовистий епізод, свідком якого мені трапилося стати: заможні Порошенки обговорювали, як зекономити $48. І так: ми спілкувалися виключно російською мовою.
До цієї зустрічі спричинилася Катерина Ющенко, для мене так і залишилося незʼясованим, що могло поєднувати Порошенка з Ющенком настільки, що вони стали кумами й соратниками в політиці. Очевидно, їх звʼязувало й іще щось.
На відміну від світоглядно більш-менш стабільного й виразно проукраїнського Ющенка, Порошенко виявився світоглядним ситуативником, і відтак пристосуванцем. За свої роки в політиці він перебігав з однієї партії в іншу, шукаючи собі теплого місця. Теплі місця він знаходив і біля Кучми, і біля Ющенка, і біля Януковича, і біля Турчинова…
Останній вивів Порошенка як учорашнього члена команди Януковича на посаду президента прямо з Майдану, який того ж Януковича відправив в російський екзиль і став при ньому «сірим кардиналом». Розумні люди мені підказують, що всі ініційовані президентом Порошенком реформи так чи інакше були ініційовані або наснажені доктором наук і письменником Турчиновим.
Очевидно, що під впливом Турчинова типовий представник «русского міра» та далекий від розуміння української справи, а отже й україноцентричної візії перспектив розвитку України за роки свого президентства Порошенко еволюціонував до позірно-показушного україноцентриста.
Напевно вже ніхто не згадає бодай дещицю із 144 реформ президента Порошенка. І друзям, і ворогам він запам’ятався своєю тріадою «Армія. Мова. Віра», яку можна умовно означити як комплекс, либонь, найуспішніших реформ Порошенка.
За великим рахунком, це були ситуативні реформи (типу оновлення форми, а не суті). Тому Збройні Сили України, сковані радянською традицією, так і не змогли трансформуватися до стандартів НАТО. Так само і з мовою: українську мову утвердили як державну — в урядуванні, в освіті, у ЗМІ, — але сутнісна українізація не відбулася. Ну, а з вірою навіть ще гірше: розколоте православʼя України так і не стало українським і залишилося розколотим.
Я дуже багато писав про президентство й реформи П. Порошенка. Квінтесенцією мого осмислення й оцінювання його діянь є цикл статей «Слово і чин президента Порошенка».
Спостереження й роздуми над перебігом подій ЄвроМайдану, Революції Гідності та над президентством Порошенка надихнули мене на систематизацію й випублікування у першому наближенні (на рівні тез) концепції мого бачення стратеґії розвитку України на тривалу перспективу.
Мої численні статті на відповідні теми відтак були обʼєднані у тематичні збірки, які ще чекають свого видавця, але які доступні в електронному форматі на ряді інтернетних ресурсів (див. посилання нижче). Не певен, що ці публікації читав Порошенко, але їх напевно читали в його близькому оточенні. І висновки було зроблено. Щоправда, не ті, на які розраховував автор.
«Глушити активну діаспору» — ось яку вказівку розіслали по закордонах з команди Порошенка, інформацію про яку нам прислали добрі люди з Нідерландів. У США ж ця вказівка проявилася гакерськими атаками на наші вебсайти, на профілі, тематичні сторінки й групи в соцмережах. За роки президентства Порошенка я втратив три профілі на Фейсбуці. До речі, глушіння активної діаспори не припинилося з приходом на посаду президента України Зеленського. Нас активно «пасуть», цензурують, атакують…
Ще під час дебатів із Порошенком на Олімпійському стадіоні в Києві Зеленський сказав у вічі своєму конкурентові: «Я — ваш вирок!» Над цією, можливо, єдиною мудрою фразою Зеленського люблять насміхатися порохоботи. Але це не скасовує її істинність, і ось чому.
Перемога Зеленського на виборах 2019 року і все його президентство є продуктом і наслідком президентської діяльної Порошенка, як і президентство самого Порошенка було прямим наслідком діяльності його попередника чи — ширше й глибше — попередників. Так, відмотуючи причинно-наслідковий ланцюг президентського правління в Україні, ми дійдемо до першовитоків і через осмислення цих взаємозвʼязків зрозуміємо і усвідомимо більшість проблем, а то і всі проблеми державотворення в Україні з їхніми ніколи так і не вивченими уроками.
Для прикладу візьму те, що було поверхневим у діяльності Порошенка як президента і що стало живильним грунтом для вирощування жнива, з якого випікався кандидат на президента, а відтак і президент Зеленський.
Порошенко, як і Зеленський, — характерний виплід «совка» (людини, яка після розпаду СРСР залишилася в радянській системі координат) з його орієнтованими на російську культуру й традицію світогляду, мислення й діловими звʼязками з Росією, а то і з російськими спецслужбами.
Згадаймо майже приятельські й ділові стосунки Порошенка з Медведчуком, повʼязаним із КДБ, а потім і з ФСБ ще задовго до того, як він познайомився із Путіним і став його кумом. Візьміть історію з липецькою фабрикою Порошенка. Проаналізуйте його найближче президентське оточення, яке точно було не те що україноцентричним, а бодай позірно проукраїнським.
Накладіть на цю картинку Зеленського з його совковою ментальністю, проросійськістю, бізнесом на теренах Росії та найближчим оточенням, яке він завів на Банкову у свій офіс президента, у Верховну Раду й Кабінет Міністрів України. Жодної навіть позірно проукраїнської особистості…
А тепер звернімо увагу на те, як по суті від самого початку президентства Порошенка на зміну йому Москва чи проросійські сили в Україні готували Зеленського, і мазаним тим же миром Порошенко не бачив цього. І ніхто з його українського оточення не звернув на це увагу Порошенка. Йдеться про телесеріал «Слуга народу», перший епізод якого вийшов на екрани телевізорів в Україні 16 листопада 2015 року. Очевидно, що задум проекту появився набагато раніше, якийсь час забрало написання сценарію, а якийсь зйомки…
Останній епізод «Слуги народу» вийшов 28 березня 2019 року, тобто за пару днів до виборів. Треба було бути сліпим, щоб не бачити такої інформаційно-пропагандистської кампанії проти Порошенка упродовж усього його президентства. Увесь цей час Порошенко був зайнятий своїми нікчемними реформами, зокрема й армією, мовою та вірою, які не спрацювали на користь України.
Якби ж Порошенко щиро переймався долею України й зацікавився ідеєю системних устроєвих змін, зокрема й системною (а не ситуативною) українізацією України, «Слуга народу», «Свати», «Квартал 95» та інший мотлох не засмічував би культурний і інформаційний простір України.
Тут Порошенкові можна було б як приклад назвати досвід його турецького колеги Ердогана, за президентства якого в Туреччині набули надзвичайної популярності кінофільми й телесеріали з історико-патріотичної тематики, пізнавальне значення який вийшло далеко за межі країни. Зрештою, кмітливому україноцентричному політичному лідерові України хорошою підказкою був би і приклад тієї ж Росії, яка агресивно наповнює російський інформаційно-культурний простір творами, які злютовують не тільки суспільство Росії й забезпечують високий рейтинг своєму диктатору, а й справляють ефективний руйнівний вплив на сусідів, яких накриває російський інформаційно-культурний простір.
На жаль, Порошенкові не дано було усвідомити ці речі, і тому усією своєю політичною діяльністю будував Україну не такою, як вона мала б уявлятися діячеві із стратеґічною візією розвитку України на тривалу перспективу, а такою, якою йому було зручно правити заради своєї власної вигоди. На відміну від Порошенка, Зеленський мав необережність на телекамеру зізнатися, що він просто неспроможний стратеґічно мислити.
З усього цього напрошується дуже простий висновок: якби Порошенко був ефективним україноцентричним президентом із чітким стратеґічним баченням розвитку української України на тривалу перспективу, якби він підтримав і ініціював втілення в життя ідеї системних устроєвих змін через повну ліквідацію радянського суспільного устрою й заміну його новим суспільним ладом, заснованим на українських національних традиціях та звичаях, у нього був би шанс обратися на другий термін і завершити устроєву трансформацію українського суспільства й української державності.
Будьте певні, що за таких умов на посаду президента (чи гетьмана) України більше не приходили б кравчуки, кучми, ющенки, януковичі, порошенки чи зеленські. Лідерські позиції в Україні займали б україноцентристи — збалансовані центристи або хтось трохи правіший (консервативний) чи трохи лівіший (соціально орієнтований). Але ми точно не мали б тих проблем, з якими Україна стикалася упродовж усіх років незалежності і зрештою за Зеленського виявилася втягненою в таку страшну війну, на тлі якої тьмяніє навіть Друга Світова.
Чи розуміють і усвідомлюють це Зеленський та Порошенко, які у часі цієї війни втягнулися в міжусобні розборки. Адже ні для кого не є секретом, що Зеленський керується особистою ненавистю до Порошенка, явно спонуканою якимось зовнішнім впливом, і для цього неправомірно застосовує державні механізми. Справді ненависть застує розум.
Перечитайте чи переслухайте термінове звернення Петра Порошенка. Чим воно характерне? Будь-чим: вихвалюванням своїх заслуг після початку повномасштабної війни Росії проти України, неприхованим плачем у жилетку західних партнерів України в надії, що вони захистять його від Зеленського й багато чим іншим.
Чого, на жаль, бракує у цьому зверненні, так це бодай натяку на спробу усвідомлення й осмислення своїх власних дій і вчинків, які спричинилися й призвели до негараздів в Україні після Майдану 2013–2014 року, до провалів численних бездумних і безглуздих реформ, до приходу на посаду президента Зеленського й до цієї страшної війни.
Своєю гіперактивною і явно демонстративною чи й показушною благодійницькою діяльністю на користь Збройних Сил України Порошенко свідомо чи підсвідомо намагається спокутувати свої гріхи, яких він, на жаль, не усвідомлює, а отже — й уроків своїх не вивчає. Гординя заважає. Це можна було б пробачити Порошенкові, якби це стосувалося його особисто. Але проблема в тому, що це все стосується України, українського суспільства, усього світового українства, які стали жертвами цієї окремо взятої особистості.
Від мене: нічого особистого — лише діло.
Володимир Іваненко
12–16 лютого 2025 р.
***
LESSONS STILL REMAIN UNLEARNED
Towards the end of his presidency, Volodymyr Zelenskyy finally dared to do what he had been thinking about doing during the 2019 election campaign, by bringing the debates to the stadium. For the first time in the history of independent Ukraine, those debates became a spectacle with the emotional rally enthusiasm with which independence began and with which it passed through the two Maidans of 2004 and 2013–2014.
Thirsty for the applause and ovations of concert halls, the undoubtedly talented amateur actor triumphantly played his role as the victorious presidential candidate, only to then continue to play the role of the president of Ukraine according to the script and direction of the forces that stood and stand behind him.
Zelenskyy’s presidential program was written on the basis of a hundred thousand social media suggestions from his supporters and took the form of a set of dreamy declarations without any support from historical experience, understanding of current problems and a strategic vision for the development of Ukraine in the long term.
In the end, Zelenskyy’s program was not much different from that of Poroshenko, a man with a much better education and five years of presidential experience. I wrote about this back then, before the second round of elections, in the article “The Lost Elections as the Last Lesson for Ukraine” (in Ukrainian).
As you probably remember, the beginning of Ze’s presidency was reduced to denying and reformatting not only what he did not like in the achievements of his “paper worker” Poroshenko, but also the traditions and customs of Ukrainian society. Just remember Independence Day 2019, when for the first time people took to the Maidan not in embroidered shirts, but in white clothes. Ze did not say “Glory to Ukraine!” on principle. They started from scratch…
After Oman, where he met with Nikolai Patrushev, the scenario according to which Ze acted began to change. The President of Ukraine and his wife began to wear embroidered shirts, albeit not in the traditional style for Ukraine. Zelenskyy learned to pronounce “Glory to Ukraine!” and spoke Ukrainian well, which he had not recognized in principle before.
Then there was a Normandy format meeting with Putin in Paris, arranged by Emmanuel Macron, after which Zelenskyy intensified the implementation of his initiative to build roads. Strangely enough, this construction coincided with the demining of Chongar and other bridges in the border areas with Russia and Belarus, the reduction of weapons and ammunition production, the redeployment of military units from important places to less important ones, etc.
Well, then in early 2022, Russia began to pull troops to the borders of Ukraine “for training”, the special services of Europe and the United States warned Ukraine about a full-scale invasion of the Russian army into Ukraine, while Zelenskyy, referring to the special services subordinate to him, convinced his compatriots and the world community that there would be no invasion and that Ukrainians would normally go out for spring field work and about May kebabs…
On February 24, Putin launched his “special military operation”, the symbols of which were two letters of the Latin alphabet — “V” and “Z”. There are a number of explanations for this symbolism, including mystical ones. I also wrote on this topic in the article “Special Military Operation V-Z: On the Question of the Symbols of the Russian Federation’s War in Ukraine”
СПЕЦІАЛЬНА ВОЄННА ОПЕРАЦІЯ V-Z
Tracing the course of the full-scale war unleashed by Russia against Ukraine, the behavior of Volodymyr Zelenskyy before the invasion of Russian troops into Ukraine and during this terrible war, it is quite reasonable to assert that the code symbols of Putin’s “SVO” are associated with Zelenskyy’s initials.
Having become the president of Ukraine, Zelensky has caused such a “zeroing” and “reset” that I could not even imagine when I wrote the article on this very topic.
ВЛАДІМІР ЗЄЛЄНСКІЙ І ПЕРСПЕКТИВИ «ОБНУЛЮВАННЯ» ТА «ПЕРЕЗАВАНТАЖЕННЯ»
During the war years, V. Zelenskyy has entered the role of the president of Ukraine so much that he has become, one might say, holier than the Pope and has become very similar to his predecessor Petro Poroshenko towards the end of his presidency with his triad “Army. Language. Faith”. Which was noted by some analysts.
So, Zelenskyy as president began as a sentence to Poroshenko, and ends as a likeness of the latter.
До теми:
Будапештський формат: Збірка статей і нотаток. — Вашинґтон, 2020. — 294 с.
Україноцентризм, журналістика і система ЗМІ: Збірка статей і нотаток. — Вашинґтон, 2020. — 449 с.
Системні зміни — перспектива для України: Збірка статей і нотаток. — Вашинґтон, 2020. — 393 с.
Dr. Volodymyr Ivanenko | Др. Володимир Іваненко 