КОМУ НА РУКУ СТВОРЕННЯ УПЦ КОСТЯНТИНОПОЛЬСЬКОГО ПАТРІАРХАТУ?

У нашій концепції системних устроєвих змін в Україні є одно слабке місце, і це місце — реліґійна складова. Реліґія, як би до неї не ставилися, відіграє важливу роль у консолідації суспільства, у піднесенні його національної свідомості й громадянської зрілості, у процесах націє- і державотворення.

Реліґійна ситуація в Україні й діаспорі ускладнена роз‘єднаністю церков і реліґійних орґанізацій, що й заважає реліґії бути консолідуючим фактором українського суспільства й світового українства загалом.

Москва через УПЦ (МП) як аґента свого впливу ефективно використовує розколи й непорозуміння між християнськими конфесіями і всередині самих конфесій, по суті поглиблюючи церковну кризу й розхитуючи як суспільство, так і державу.

Пропонуючи свою концепцію системних устроєвих змін для України, ми були свідомі того, що українській спільноті треба щось робити для системних змін у церковно-реліґійній царині. Разом з тим, ми усвідомлюємо і всю складність таких змін, яка обумовлена, з одного боку, відокремленістю церкви від держави, а з другого — попри соборноправність українського православ‘я — закритість церковних інституцій від можливого й необхідного втручання в життя церкви суспільства.

Зараз я працюю над ґрунтовною статтею на цю тему. Поки стаття буде писатися, розміщую тут дві публікації 1998 року, які пояснюють багато що з того, що відбулося в церковно-реліґійному житті України й діаспори останніми роками.

Внизу знайдете також посилання на інші давніші публікації, які стосуються цієї теми.

* * *

Консисторія Української православної церкви (далі — УПЦ) в США поширила серед громад УПЦ проект змін та доповнень до Статуту УПЦ в США, які виносяться на розгляд чергового собору УПЦ в США, запланованого на осінь цього року.

Найприкметнішою особливістю цього документа є те, що в ньому передбачено зафіксувати (узаконити) попереднє рішення проводу УПЦ в США про підпорядкування УПЦ в США Вселенському патріархові в Констянинополі (Стамбулі), а відтак — повну відмову від духовного єднання з Києвом.

Духовні отці церкви пояснюють це тим, що у такий спосіб вони хочуть перечекати, поки в Україні постане єдина помісна православна церква.

Благими намірами, як відомо, вимощена дорога в пекло: УПЦ в США вже ніколи не зможе повернутися до Києва.

Чи усвідомлюють отці УПЦ в США, до чого веде створення УПЦ Констянинопольського патріархату?

В середовищі української громади в США можна почути принаймні дві відповіді на це далеко не риторичне запитання:

(1) отці УПЦ в США не відають, що творять (прости їм, Господе);

(2) отці УПЦ в США цілком свідомі того, куди та з якою метою вони ведуть свою паству.

Яка відповідь вірогідніша, можна зробити висновок із наступних спостережень.

Тенденція до деукраїнізації, чи пак американізації, УПЦ в США стала інтенсивнішою після відходу у вічність патріарха Мстислава.

Під приводом того, начебто богослужіння українською мовою незрозумілі молодшим ґенераціям парафіян, анґлійська мова усе більше й більше витісняє з вівтаря та хорів українську мову. Правда, внаслідок цього людей у церквах чомусь не побільшало (перехід на анґлійську, за рідкісними винятками, практично не сприяв і не сприяє наверненню до УПЦ в США нових парафіян), а навіть поменшало (церкви перестали відвідувати люди, для яких анґлійська мова була й залишилася чужою мовою, хоч вони й володіють нею досить досконало; поза церквою залишаються й новоприбулі іміґранти з України, яких УПЦ в США просто іґнорує).

Якщо вірити архиєпископу Спиридону з ГКЦ (Грецької православної церкви в США (він нещодавно брав участь ув одній із радіопередач NPR), то проблеми мови як такої в православ‘ї взагалі не існувало й не існує і що анґлійська мова цілком закономірно (?!) витісняє мови етнічних ґруп, торуючи шлях до утворення єдиної православної церкви США. Питання про утворення патріархату майбутньої церкви, правда, не порушується, запевнив владика цікавого журналіста.

Очевидно, що ГКЦ, глава якої знаний водночас і як Вселенський патріарх, прагне утвердитися в США й узагалі на Заході як єдина православна церква й утверджуватися як «Другий Рим», віддаючи Євро-Азійські православні духовні простори «Третьому Риму» — Москві. Чи не це й було головною причиною його торішнього візиту до США?

Прикметно, що УПЦ в США взяла прямий курс на єднання із Вселенським патріархатом після того, як до її складу увійшли парафії, які раніше вже належали до Костянтинополя й були під опікою єпископа Всеволода. Невипадково кмітливі люли в УПЦ в США назвали цього владику троянським конем ГКЦ.

На сьогодні розклад сил у керівництві УПЦ в США такий, що митрополит Костянтин (чи пак Константин, як його тут іменують) є лише формальним главою церкви; подейкують, що ось-ось владика взагалі відійде від будь-якої активної діяльності в УПЦ в США й усамітниться в монастирі.

Фактичним керівником УПЦ в США досі був архиєпископ Антоній, який доклав чимало зусиль для деукраїнізації та американізації УПЦ в США.

В особі єпископа Всеволода владика Антоній здобув, з одного боку, надійну опору для подальшої американізації, а з другого — реального конкурента у змаганнях на роль першої особи в УПЦ в США.

Ходять чутки, що після відходу на спочинок митрополита Костянтина якраз єпископ Всеволод, підтримуваний Вселенським патріархом, може перебрати усю повноту влади в УПЦ в США в свої руки. Не виключено, що це може статися вже цієї осені на соборі УПЦ в США.

Яких наслідків слід чекатм від подальшої американізації УПЦ в США та її розвитку як УПЦ Констянтинопільського патріархату?

1. Анґлійська мова усе більшою мірою витіснятиме мова українську під час богослужінь.

2. У літургіях поступово перестануть поминати святих землі української, спочилих українських патріархів Мстислава та Володимира, православний єпископат в Україні (у багатьох церквах УПЦ в США їх уже не поминають).

3. З репертуарів хорів УПЦ в США зникне «Молитва за Україну» (у багатьох церквах УПЦ в США «Боже великий, єдиний…» уже не вінчає реліґійну відправу).

4. З іконостасів буде вилучено ікони святих землі української, а з парафіяльних — портрети українських владик та борців за волю України. (У деяких парафіях уже таємниче й безслідно позникали портрети митрополита Василя Липківського, патріарха Мстислава, Симона Петлюри та ін. Водночас у притворах багатьох церков поряд з іконами над входом у храм з‘явилися кольорові фотопортрети… єпископа Всеволода.)

5. Наступним кроком буде не тільки духовне, а й орґанізаційне об‘єднання з ГКЦ в США, яка відома тут переважно просто як Православна церква, а затим і вилучення означення «Українська» із назви УПЦ в США. Й постане нарешті Православна церква в США — мрія таких єпископів, як Всеволод і Спиридон.

6. Траґедія торкнеться не тільки духовних втрат, а й матеріальних — усе, що було зведено на зароблені тяжкою працею грошики української громади на всій території США в один прекрасний день тихесенько перейде у власність чужої церкви.

Чи піде такий «нейтралітет» на добро Україні й українському православ‘ю, одна частина якого у смиренній єдності кориться Московському патріархатові, а друга жорстоко знесилюється у чорному вирі посіяного чужинцями ж розбрату?

Напевно ж, ні!

Українські патріоти в США, які усвідомили це, переконані в тому, що для УПЦ в США немає альтернативи повернення в лоно православного Києва. Лише на цьому шляху УПЦ в США може затримати свою самобутність. Тільки у такий спосіб УПЦ в США може своєю духовною й просвітницькою діяльністю сприяти православному замиренню й становленню єдиної помісної церкви в Україні, а разом з тим і розбудові та зміцненню Української Держави.

Об‘єднання з УПЦ Московського патріархату на чолі з Володимиром (Сабоданом), хоч він і користується прихильністю нинішнього президента України Леоніда Кучми, напевно ж відпадає (між іншим, УПЦ Московського патріархату якраз і є цілком лоґічною альтернативою утворюваній «УПЦ Констянтинопольського патріархату», та ще й на руку нинішній владі в «незалежній» Україні).

Ввжко зробити вибір між Київською патріархією УАПЦ на чолі з патріархом Димитрієм та УПЦ Київського патріархату на чолі з патріархом Філаретом?..

Але ж нинішня ситуація сама підказує вибір: УАПЦ, на жаль, не підтримує жодних прямих контактів із парафіями УПЦ в США (спостерігаються поодинокі непрямі контакти), УПЦ ж КП досить активно працює з українськими громадами в США.

І ось наслідок: громада Св. Великомученика Стефана в Брансвік (Огайо) на чолі з настоятелем протопресвітером Степаном Посаківським, громада Св. Миколая в Купер Сіті (Флоріда) на чолі з настоятелем протопресвітером Степаном Біляком, громада Св. Софії в Чікаґо (Ілліной) на чолі з настоятелем митрофорним протоієреєм В‘ячеславом Ільчуком уже зробили свій вибір — вийшли із складу УПЦ в США й попросилися до складу УПЦ КП.

Рішення Синоду УПЦ КП нещодавно опубліковано в пресі (див.: передрук «Під духовну опіку Києва» з газети «Українські вісті» від 14 червня 1998 р. у нашому виданні «Українська місія»).

Зрозуміло, багатьом не до вподоьи фінура патріарха УПЦ КП Філарета, знеславленого широко розрекламованими зв‘язками з КДБ, позбавленням єпископського сану за рішенням Московського патріархату й т. ін. (Так само комусь не до вподоби й фігура патріарха Димитрія.)

Утім, переконані в необхідності возз‘єднання УПЦ в США з Києвом мудрі люди мислять так: патріарх Філарет (чи патріарх Димитрій) — не вічний, а от Київський патріархат (Київська патріархія) — це має бути назавжди.

Справді-бо: альтернативи Києву немає!

Літо 1995 р.